Археологічні розкопки, проведені групою радянських вчених в мавзолеї легендарного завойовника Тамерлана напередодні ІІ світової війни, викликали безліч запитань і самих різних суджень. Але навіть якщо відкинути містичні легенди, сама по собі ексгумація останків великого полководця піднесла вченим чимало сюрпризів.

Автор Орінганім Танатарова.

Тамерлан або, як його ще називали, Тимур (1336-1405 рр.) Прожив активне і насичене драматичними подіями життя. Він майже весь свій час присвятив військовим діям, завоював велику частину Азії, створив величезну імперію і заснував династію правителів.

Ця непересічна людина загинула під час чергового походу. На чолі армії, чисельність якої становила близько 200 тисяч чоловік, Тамерлан попрямував в сторону Китаю. Але в дорозі захворів і помер.

Тіло полководця було поховано в мавзолеї Гур-Емір у Самарканді, адже це місто було столицею імперії Тимуридів. Крім самого легендарного завойовника в розкішній гробниці знайшли спокій його діти і внуки.

Відомий журналіст і письменник Ігор Вікторович Оболенський у своїй книзі «Чотири друзі епохи. Мемуари на тлі століття» приділив особливу увагу легендам про Тамерлана, що існували серед жителів Середньої Азії. Автор розповів, що першим ученим-археологом, які подавали офіційне прохання на ексгумацію останків Тамерлана, був академік Михайло Євгенович Массон (1897-1986 рр.), Що завідував Самаркандським обласним музеєм кілька років. Але в 1926 році радянська влада не санкціонувала розкопки в гробниці.

Довгий час ніхто не наважувався потривожити спокій Тамерлана. Серед місцевих жителів століттями поширювалися моторошні розповіді про дивні звуки, що лунали по ночах з мавзолею. Подейкували і про таємниче світіння, що виникало час від часу над могилою покійного правителя. Саме ці паранормальні явища спочатку і зацікавили М.Є. Массона, але згодом вчений відмовився від своєї ідеї і не взяв участь в ексгумації останків Тамерлана в 1941 році, незважаючи на запрошення.

Так званому прокляттю Тамерлана присвячена окрема глава в книзі «Великі завойовники», яку написав колектив авторів: І.А. Рудичева, В.М. Скляренко, В.В. Сядро, О.В. Манжос. Вони розповіли читачам, що І. В. Сталін був зацікавлений в проведенні розкопок, оскільки особистість середньовічного завойовника імпонувала суворому «вождю всіх народів».

До складу експедиції увійшли відомі вчені: академік Ташмухамед Ніязовіч Карі-Ніязов; історик-сходознавець Олександр Олександрович Семьонов; антрополог Михайло Михайлович Герасимов. Крім дослідників у розкопках брав участь письменник Айни (справжнє ім’я – Садриддин Саїд-Муродзода), а також кінооператори, які повинні були зафіксувати для нащадків цей історичний момент. Охороною об’єкта займалися співробітники НКВС СРСР.

З самого початку справа не заладилася. Вчених чекало кілька неприємних сюрпризів. Ще до розкопок, в травні 1941 року, деякі місцеві жителі підходили до дослідників з попередженнями. Люди говорили, що не можна турбувати прах великого завойовника, інакше всіх чекають численні біди, може початися війна, але радянські вчені-атеїсти в подібні легенди не вірили.

Планомірному і ретельному вивченню останків Тамерлана і його нащадків завадила комунальна аварія. Справа в тому, що поруч із мавзолеєм Гур-Емір одночасно повним ходом йшло будівництво готелю «Інтурист». 16 червня 1941 року в усипальницю правителя хлинув потік води з труби, що розірвалася. Вченим довелося прискорити роботу, адже підтоплення могло привести до руйнування стародавніх останків.

До того ж 20 червня 1941 року несподівано зламалася лебідка, за допомогою якої учасники експедиції піднімали плиту, що закривала саркофаг стародавнього правителя. На деякий час роботи довелося зупинити.

Коли труна з тілом Тамерлана була розкрита, всю усипальницю наповнив сильний запах ароматичних речовин. Вчені розібрали нотки камфори і деяких інших екстрактів рослинного походження, які були використані при бальзамуванні тіла. Дослідники завмерли від несподіванки: стійкий аромат цих речовин зберігся навіть через кілька століть.

Ще більше членів експедиції здивував напис арабською мовою, вигравіруваний на нефритовій могильній плиті. Її зміст розшифрував сходознавець А.А. Семьонов. Напис повторював попередження місцевих жителів, що турбувати останки Тамерлана ніяк не можна, інакше всіх спіткає жахлива кара.

Взагалі, під час розкопок відбулося чимало неприємних сюрпризів. Кілька разів несподівано гасло світло, ламалася техніка, траплялися різні збої. Але вчені не звертали на них уваги.

І.В. Оболенський у своїй книзі привів спогади одного з учасників тих подій – Маліка Каюмович Каюмова (1911-2010 рр.), Який був одним з кінооператорів, які проводили зйомки під час розкопок в мавзолеї. Згодом ця людина стала відомим режисером, був удостоєний звання народного артиста СРСР.

Якось раз, під час обідньої перерви, Малик Каюмович відправився в найближчу чайхану. Там він зустрів трьох літніх чоловіків, які попередили учасника розкопок: останки Тамерлана ні в якому разі не можна турбувати.

«Один зі старих простягнув мені книгу і вказав на рядки, в яких було написано, що розкривати могилу Тамерлана не можна – на волю вирветься дух війни. Я в школі вчив арабську, тому зміг прочитати ці рядки. Я повернувся в мавзолей і передав все своїм керівникам. Вони вислухали мене і попросили проводити їх до цих людей похилого віку. Ми вийшли на вулицю і попрямували в чайхану, де троє старців і раніше пили чай. Однак, поговоривши з ними, члени нашої експедиції підняли їх на сміх. Ті образилися, встали і пішли. А ми повернулися в мавзолей і продовжили роботу », – розповів М.К. Каюмов.

Вчені-атеїсти вперто не вірили в давні перекази. 21 червня 1941 вони, нарешті, розкрили труну Тамерлана. А яка війна почалася на наступний день, всі знають.

Про застереження трьох старців Малік Каюмович, який в роки війни був фронтовим кінооператором, розповів легендарному воєначальнику Георгію Костянтиновичу Жукову. 

Можливість поговорити з полководцем з’явилася у колишнього учасника розкопок під час кровопролитних боїв під Ржевом. На відміну від радянських вчених, маршал серйозно поставився до давньої легенди і пообіцяв, що розповість про все І. В. Сталіну.

Незабаром після того як останки Тамерлана і його нащадків були перепоховані за всіма правилами, наступ німецько-фашистських загарбників під Сталінградом вдалося зупинити. Можливо, це лише збіг, але потім почались неприємності в Гітлера на всіх фронах і поступовий перелом ходу війни до повного розгромлення його силами союзників.

Ще однією несподіванкою для вчених стали самі останки Тамерлана. З’ясувалося, що великий завойовник, який походив з монгольського роду Барлас, мав руде волосся і був досить високий на зріст. А його зовнішні риси більше відповідали індоєвропейцям, ніж монголам.

Доктор історичних наук, антрополог Михайло Михайлович Герасимов, брав участь в розкопках саме з цією метою – скласти портрет стародавньої завойовника. Вчений розробив унікальну методику реконструкції зовнішнього вигляду людини по його останках.

У книзі «Тамерлан», яку московське видавництво «Гураш» опублікувало в 1992 році, міститься ряд наукових публікацій, статей і історичних документів, присвячених великому полководцеві. Серед них є і стаття М.М. Герасимова «Портрет Тамерлана». Вчений підтвердив, що останки, знайдені в мавзолеї Гур-Емір, дійсно належали цьому завойовника, адже він був кульгавим, згідно з численними історичними документами. Зріст цієї непересічної людини становив близько 170 см, а його права нога і права рука були травмовані в досить молодому віці, про що свідчили неправильно зрощені кістки. Очевидно, одна з ворожих стріл сильно пошкодила колінну чашечку Тимура, а інша – його верхню кінцівку, що породило серед народу переказ про Сухорукого завойовника.

«Масивність здорових кісток, сильно розвинений рельєф і щільність їх, ширина плечей, об’єм грудної клітки і відносно високий зріст – все це дає право думати, що Тимур мав надзвичайно міцну статуру… Волосся Тимура товсте, пряме, сиво-рудого кольору, з переважанням темно-каштанового або рудого. Виявляється, він носив довгі вуса, а не підстрижені над верхньою губою, як це було прийнято правовірними послідовниками шаріату. Невелика густа борода Тимура мала клиноподібну форму. Волосся її жорстке, майже пряме, товсте, яскраво-коричневого (рудого) кольору, зі значною сивиною», – так описав завойовника відомий антрополог.

До речі, вчений спростував міф про те, що древній полководець фарбував своє волосся хною. Саме так деякі історики намагалися пояснити парадокс: як представник монгольського народу міг, судячи з іранських і індійських мініатюр, мати руде волосся? М.М. Герасимов підтвердив, що це був його натуральний колір.

Причому, вчений зазначив, що власне монголоїдні риси в зовнішньому вигляді Тамерлана були виражені досить слабо, про що свідчать «значний виступ кореня носа і рельєф верхньої частини надбрів’я».