Володимир Зеленський отримав всю владу в країні. Але є одне “але”.

Володимир Зеленський отримав всю владу в країні. Але є одне “але”.

Володимир Зеленський отримав всю владу в країні. Але є одне “але”.

Нищівною буває не тільки поразка, але і перемога. На зразок тієї, що здобув в Україні Володимир Зеленський. Після парламентських виборів в країні фактично зникла система стримувань і противаг, пише Павло Казарін для “Крым. Реалии”.

Верховна Рада завжди була місцем для дискусій. Кожному президентові доводилося узгоджувати власні “хочу” – з парламентськими. Створення коаліції завжди нагадувало торги – коли за лояльність фракцій або окремих депутатів тріумфатора гонки доводилося йти на компроміси. Відтепер все це в минулому.

Єдина дискусія, яка можлива в країні – це дискусія всередині однієї-єдиної партії. “Слуга народу” не залежить від інших парламентських фракцій. З ними стануть вести переговори лише в тому випадку, якщо правляча партія вирішить змінити Конституцію.

Українці звикли не любити парламент. Цей інститут традиційно пасе задніх в рейтингу довіри. Але при всій справедливій критиці він залишався одним з елементів системи, яка нікому в країні не дозволяла стати одноосібним центром прийняття рішень. Але не тепер.

Володимир Зеленський буде контролювати не тільки свій офіс. У його розпорядженні – парламент і Кабінет міністрів, силовий блок і виконавча влада. З приводу судів теж не варто плекати ілюзії – вітчизняна судова система неодноразово доводила гнучкість хребта і вміння зчитувати кон’юнктуру ситуації. Пульт управління державою відтепер знаходиться в руках однієї людини. Хтось цьому радіє. Хтось стривожений. Але ні прихильники, ні противники цю ситуацію змінити не в силах.

Для повноти картини президенту залишилося лише заручитися підтримкою мерів і місцевих рад. Ми вже бачимо ознаки “приведення до присяги” на прикладі столиці – де обраного мера Віталія Кличка відсувають від реальних повноважень. Можна припустити, що керівники інших міст або самі постараються знайти компроміс з новою владою, або їм не залишать вибору. Зрештою, правоохоронна система прекрасно освоїла мистецтво виборчої ефективності.

За великим рахунком, Володимиру Зеленському залишилося досягти взаєморозуміння з головними акціонерами країни – олігархами. Така угода не виглядає нереалістичною. Як мінімум тепер, поки легітимність нового президента захмарно висока, відкрито воювати з ним – не найбільш виграшна стратегія. Тим більше, що законодавчі віжки залишаються в руках президентського офісу – а блокуючого пакета в жодної фінасово-промислової групи попросту немає.

По суті, Володимир Зеленський тепер може все. На рівні інститутів його ніщо не обмежує. Так, є інерція суспільства. Так, є негласний соціальний договір. Так, є об’єктивні економічні умови. Але в президентських руках тепер сконцентрований той обсяг повноважень, який не дозволить Зеленському кивати на їх недолік.

Прихильники президента можуть радіти. Але проблема в тому, що ніхто не може впевнено говорити про те, на які бажання Володимир Зеленський розтратить що дістався йому квітку-семицветик. Це можуть бути давно назрілі реформи, які виведуть країну з інерції і застою. Або навпаки – низка помилок, за кожну з яких ми заплатимо фрустрацією і якістю життя.

У цьому просторі невизначеності є лише один маяк. Міжнародні донори. До війни офіційний Київ міг лавірувати між Заходом і Сходом, поперемінно беручи в борг у Москви і Брюсселя. Але тепер закордонна “тумбочка з грошима” залишилася лише одна. І кошти з неї можна брати лише під цілком конкретні зобов’язання.

Українська бідність – єдиний фактор, який стримує експресію будь-якого політика. Наш економічний суверенітет досить умовний – і саме це вселяє надію. Як мінімум на те, що багато перезрілі реформи вдасться втілити в життя. Тому що Володимиру Зеленському вже не вдасться пояснити Заходу їх “непроведення” протидією парламенту чи Кабміну.

Звичайно, ця ситуація ще не є гарантією чого б то не було. Безумовно, новий президент може вирішити, що західні умови йому не підходять. Але в цьому випадку українські громадяни зможуть переконатися в тому, наскільки глибока буває кроляча нора. А ті, хто твердять, що “гірше вже не буде”, зможуть переконатися в своїй неправоті.

Зрештою, економічним законам немає діла до наших бажань.

Вподобайте нас у Facebook щоб не пропустити цікаву новину!