Воєнні дії і терористичні акти загрожують правам людини у максимальній мірі. Складно уявити собі, що права людини можуть дотримуватися тоді, коли саме життя людини явно знаходиться під прицілом або розглядається як «побічний збиток» під час масових бомбардувань, що прямо чи опосередковано призводять до травм, хвороб, страждань, знищення житла і смерті.

В світлі подій в Україні в період 2014-2020 рр. під час збройне військове протистояння на сході нашої держави, що триває безперервно протягом кількох років, кожне право людини зазнає негативного впливу. Руйнуються системи охорони здоров’я, страждає освіта, права на житло, працю, забезпечення харчами та водою, правова система, свобода преси і висловлювань та відповідальність держави, або «ворожої» держави, за образу — всі ці права зазнають обмежень, якщо не зникають зовсім.

Аналізуючи події останніх років ми бачимо, що збільшилась кількість терористичних проявів з використанням саморобних вибухових пристроїв (СВП) на території нашої держави. У багатьох випадках зловмисники використовують у якості СВП речовини, що знаходяться у вільному обігу і можуть бути придбані через мережу магазинів побутової хімії, медичних установ або шляхом переробки штатних боєприпасів. Інформація щодо способів виготовлення СВП поширюється у мережі Інтернет. Скоєння злочинів із використанням СВП в місцях великого скупчення людей, об’єктів транспортної інфраструктури та комунікацій несе в собі значну загрозу безпеці громадян та стабільності в суспільстві.

Також, у зв’язку із збройним конфліктом на сході нашої держави, в умовах застосування Російською Федерацією проти України концепції «гібридної війни», високою залишається ймовірність вчинення представниками радикальних угрупувань, окремими екстремістськи налаштованими особами протиправних дій провокаційного або терористичного характеру під час проведення масових заходів.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом”:

тероризм – суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому   застосуванні насильства шляхом захоплення  заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я  ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей;

терористичний акт – злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених  статтями  112,  147,  258-260,  443,  444,  а  також іншими статтями   Кримінального   кодексу  України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Правову основу боротьби  з тероризмом становлять Конституція України,  Кримінальний кодекс України, Закон України Про боротьбу з тероризмом, інші закони України, Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом, 1977 р., Міжнародна  конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом,  1997 р., Міжнародна конвенція  про боротьбу з фінансуванням тероризму, 1999 р., інші  міжнародні   договори   України,   згода   на обов’язковість  яких  надана  Верховною  Радою  України, укази  і розпорядження  Президента  України,  постанови  та   розпорядження Кабінету Міністрів України,  а також інші нормативно-правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Поряд з цим, існує Алгоритм дій особи при отриманні інформації про вчинення (загрозу вчинення) діяння з ознаками терористичного акту, який включає:

1. Посадова особа підприємства, організації, установи, військової частини при отриманні інформації про вчинення (загрозу вчинення) діяння з ознаками терористичного акту негайно доповідає своєму керівництву і через нього (а за відсутністю – через чергового установи або особисто) повідомляє органи СБУ, МВС  органи виконавчої влади.

У випадку, коли об’єктом терористичного посягання є об’єкт або особи, які знаходяться під юрисдикцією іноземної держави (в т.ч. транспортний засіб з міжнародним захистом, що прямує через територію України), про це повідомляються органи МЗС України або для їх повідомлення – органи місцевої влади.

2. Отримавши (або отримуючи) повідомлення про теракт, черговий органу місцевої влади, підприємства або посадова особа, яка  приймає таке повідомлення від громадян (і  потім повідомляє органи МВС-СБ України), повинні намагатись по можливості уточнити і мати наступні дані (відповідно передавати їх в органи МВС-СБ України):

– джерело отримання інформації;
– час і точне місце події (адреса);

– характер діяння (вибух, погроза вибуху, захоплення заручників чи ін.);

– об’єкт посягання;

– кількість заручників, наявність потерпілих, місце перебування тих або інших;

– кількість терористів, їх вимоги, озброєння, прикмети чи установчі дані;

– обстановка, що склалась на останній час на об’єкті посягання;

– заходи, які вжиті адміністрацією або присутніми з реагування на подію.

• Записує час і прізвище особи того чи іншого органу, яка прийняла повідомлення.
• Адміністрація об’єкту посягання після отримання повідомлення та доведення інформації до правоохоронних органів повинна організувати:

– посилення охорони і пропускного режиму наявними силами;

– терміновий збір керівників і працівників режимних, охоронних, аварійно-рятувальних служб (якщо такі є);

– призупинення тимчасово функціонування об’єкту або його окремих ланок, виведення за його межі вільного персоналу;

– надання допомоги потерпілим;

– зустріч сил правоохоронних органів.

    5. Керівна посадова особа місцевого органу виконавчої   влади і самоврядування повинна знати:

– наявність і кількість на підконтрольній території уразливих в терористичному відношенні об’єктів, їх коротку характеристику (наявність небезпечних речовин, кількість працюючих), прізвища і телефони їх керівників;

– місцезнаходження в районі розташування таких об’єктів будівель, придатних для розміщення тимчасового командного пункту (на випадок проведення антитерористичної операції), їх власників;

– телефони територіальних органів МВС-СБ України, МНС, прізвища їх керівників або співробітників, які обслуговують уразливі об’єкти.

6.   Місцеві органи виконавчої влади і самоврядування у випадку вчинення теракту на підпорядкованій їм території, за узгодженням з  керівництвом регіональної координаційної групи АТЦ, у разі потреби організовують:

а) транспортне забезпечення (в т.ч. спільно з органом МНС і адміністрацією об’єкту – евакуацію населення і вільного персоналу об’єкту  посягання);

б) продовольче забезпечення учасників операції (продукти, питна вода);

в) доставку продуктів, тютюнових виробів, ліків на вимогу терористів;

г) забезпечення житловими приміщеннями евакуйованого з небезпечної зони населення;

д) підготовку   медичних   закладів,   машин   “швидкої   допомоги”  для прийому можливих потерпілих.