16 липня голова комітету Держдуми з оборони генерал-полковник Андрій Картаполов , у минулому заступник міністра оборони, повідомив здивованим глядачам чергової передачі Володимира Соловйова про те, що передислокація найманців «групи Вагнера» до Білорусі є «тонким ходом» Путіна, мета якого — захоплення Сувалкського. коридору: «…Готовий ударний кулак, який ось цей нещасний коридор візьме за лічені години. І тут знову ми їх випередили». Підготовка до цієї акції триває, за словами генерал-полковника, «тихо, спокійно, ґрунтовно та ніжно».

Заява генерала Картаполова змусила згадати відому фразу з безсмертного роману Ярослава Гашека: «У божевільні кожен міг говорити все, що спаде йому на думку, немов у парламенті». І справді: високопоставлені військові, потрапивши в депутати Державної думи, нерідко вражають слухачів та глядачів роздумами та одкровеннями, що свідчать про, м’яко кажучи, нестандартне мислення.

Але виявилося, що генерал Картаполов не самотній. У військових колах уже кілька місяців обговорюється питання: як захистити Калінграда ексклав і чи можна це взагалі зробити?

За умовчанням передбачається, що цю територію доведеться захищати чи то від Польщі, чи то від Німеччини, які насправді зовсім на неї не посягають.

Там, правда, іноді розмірковують, що робити з колишньою Східною Пруссією у разі, якщо Росія розпадеться. Однак це питання хоч і цікаве, але явно не надто актуальне.

Ще в березні 2023 року телеграм-канал «Кремлівська табакерка» повідомив, що втрати у СВО змусили скоротити угруповання, розгорнуте в Калінінградському ексклаві, приблизно вдвічі. А у травні, за даними цього каналу, «кількість боєздатних підрозділів (у Калінінграді. — Прим. ред.) знизилася до мінімуму: усіх, хто хоч якось умів воювати, було відправлено в Україну». Тоді ж з’явилися повідомлення про те, що розробляються два сценарії створення сухопутного коридору між Білоруссю та Калінінградом через Литву чи Польщу, що передбачають прорив кордону та прохід техніки з боку Білорусі.

Нарешті, буквально за кілька днів до заколоту «групи Вагнера» та сама «Табакерка» розповіла про те, що в московських коридорах влади ходить по руках якась доповідь, підготовлена ​​групою військових, економічних і політичних фахівців. У ньому йдеться про кроки, які можуть бути здійснені, якщо контрнаступ ЗСУ буде успішним.

По-перше, Абхазію можуть оголосити частиною Росії. Це розширить територію Росії, покаже електорату, що росіяни своїх не кидають, а також призведе до виникнення нової курортної зони для бюджетників замість Криму, що стає надто небезпечним.

По-друге, російські війська можуть повернутися у Карабах. Ідея типово генеральська: Росія в такому разі посвариться з не лише з Азербайджаном, а й із Туреччиною, виникнуть серйозні проблеми з базами у Хмеймімі та Тартусі, та й взагалі може виникнути якийсь «другий фронт».

Ну і, нарешті, третій варіант — змусити Білорусь прокласти коридор у Калінінград через так званий Сувалкський прохід, тобто вздовж кордону Польщі та Литви. Автори цієї ідеї навіть врахували, що ці дві країни є членами НАТО, і вторгнення на їх територію може призвести до війни з Північноатлантичним альянсом. Але, на думку неназваних авторів міфічної доповіді, якщо прорив буде швидким і рішучим, НАТО просто не встигне зреагувати, а потім, коли коридор буде прокладено, буде пізно. Адже переможців не судять.

Іншими словами, думка про прорив у Калінінградський ексклав належала, схоже, не генералу Картаполову, а, як мінімум, бродила у свідомості російських військових та політологів. Своє практичне обрис ця ідея набула після заколоту «вагнерівців» 23–24 червня. Але чи має практичні шанси на реалізацію?

«Вагнер» у Білорусі

Перебазування ПВК «Вагнер» на Білорусь створило нову політичну ситуацію в цій країні та навколо неї. У Білорусі до кінця липня з’явилося близько п’яти тисяч добре підготовлених бійців, які не контролюються або, принаймні, не повністю контролюються тамтешньою владою. А 8 серпня, за словами секретаря РНБО України Олексія Данилова, чисельність «вагнерівців» досягла 6,5 тисячі людей. Лукашенко та його камариллю не може не хвилювати перспектива втручання цієї сили у внутрішні білоруські справи чи за наказом із Москви, чи з ініціативи Пригожина. Не меншу стурбованість у Мінську може викликати перспектива втягування Білорусі у війну без згоди Лукашенка. Не виключено, що в тому числі з цією заклопотаністю, а не лише з бажанням створити додаткову загрозу для Заходу, можуть бути пов’язані слова Лукашенка про те, що його стали «напружувати вагнерівці, які просяться на Захід», а також інформаційні час від часу. вкидання про повернення найманців із Білорусі до Росії. Останні такі повідомлення з’явилися 8 серпня з посиланням на американський Інститут вивчення війни, але їм же спростували наступного дня.

Силовий потенціал «групи Вагнера» у Білорусі не варто недооцінювати. 6,5 тисячі бійців вистачить для формування 12–13 батальйонів повного складу або, наприклад, двох мотострілкових бригад.

За бойовим потенціалом вони можна порівняти з білоруськими сухопутними військами, які налічують 11,7 тисяч осіб у складі чотирьох механізованих та двох артилерійських бригад. Їхній бойовий вишкіл, на думку багатьох експертів, залишає бажати кращого, тож у разі виходу «вагнерівців» на вулицю невідомо, хто переможе.

Є й інший аспект. “Група Вагнера” ​​перебазувалася до Білорусі без важкого озброєння. Тому, кажуть багато експертів, особливої ​​загрози для сусідніх держав і для білоруської армії вони не становлять: йти з одними автоматами на танки та бойові машини піхоти — задоволення нижче за середнє. Однак у самої білоруської армії на початок цього року було понад 490 танків та близько 900 бойових броньованих машин. При цьому у складі однієї механізованої бригади є, як правило, лише один танковий батальйон, тобто трохи більше ніж 30 танків. Отже, 300–350 танків та кілька сотень бойових броньованих машин перебувають на базах зберігання, де «вагнерівці» можуть забрати стільки цих озброєнь, скільки їм потрібно — або силою, або отримати за розпорядженням Лукашенка.

Війна, провокація чи диверсії

Особливе занепокоєння у Польщі та державах Балтії викликає перспектива реалізації погроз генерала Картаполова, тобто вторгнення значних сил «вагнерівців» у районі Сувалкського коридору, де найкоротша відстань між кордонами Білорусі та Калінінградського ексклаву по прямій — лише близько 65 кілометрів. Але, швидше за все, сили вторгнення, якщо уявити його реалістичність, рухатимуться не по пересіченій місцевості, а дорогами: наприклад, маршрутом Друскінінкай-Вейсеяй-Ладзіяй-Калварія. У цьому випадку їм доведеться пройти близько 100 км. Якщо вони не зустрінуть опору, зможуть пройти цей шлях за 2–2,5 години.

Зрозуміло, опір «вагнерівці» зустрінуть і опір сильний. На допомогу Литві, союзнику НАТО, прийдуть польські żołnierzi. А сухопутні війська Польщі налічують 58 тисяч осіб особового складу, оснащених приблизно 650 танками та півтори тисячами бойових броньованих машин. Тобто краще б тому ж Вагнеру навіть не пробувати «взяти за лічені години» нещасний Сувалкський коридор.

Але в такому разі виникає питання: чому, власне, російські генерали раптом заговорили про прорив через Сувалкський прохід та створення коридору з Білорусі до Калінінградського ексклаву? Адже навіть їм має бути зрозуміло, що одна справа — пройти марш-кидком сотню кілометрів, інша — утримати контроль над вузькою смужкою землі під натиском сил, які заздалегідь перевершують противника. У першому випадку успіх вкрай малоймовірний, але теоретично мислимо. Навіть якщо це підприємство провалиться, можна влаштувати гучний пропагандистський шум, нагородити орденами і медалями, що залишилися живими, а загиблих оголосити героями Росії. Але у військовому плані жодного значення прорив кількох штурмових груп «вагнерівців» із Білорусі до Калінінграда не має.

У другому випадку, тобто якщо буде створено більш менш стійкий бар’єр між Польщею та державами Балтії, Росія отримає значну військову перевагу, оскільки останні будуть відрізані від основної території НАТО. Якщо Москва наважиться на них напасти, військам НАТО доведеться не лише стримувати атакуючі російські війська, а й силою проривати пояс загороджень, що простягається між Калінінградським ексклавом та Білоруссю. Однак для того, щоб такий пояс створити і утримати, потрібно набагато більше сил і засобів, ніж це має «група Вагнера», білоруська армія і російські війська, що залишилися в Калінінграді і біля нього.

Те саме стосується хвалькуватих заяв «вагнерівців» та їхніх російських покровителів про марш на Жешув, де знаходиться головний аеродром, на який приходить великий обсяг військової допомоги Україні від західних союзників. Не встигнуть вони пройти десяток-другий кілометрів із 200 із лишком, що відокремлюють Брест від Жешува, як будуть ліквідовані польськими військами.

Тому напрошується єдине пояснення: розмови щодо прориву Сувалкського коридору, маршу на Жешув тощо націлені на відволікання уваги як широкої публіки, так і керівництва центральноєвропейських держав від чогось іншого, що може мати певне військове значення. Такий самий висновок наводить аналіз повідомлень про можливі провокації, заплановані «вагнерівцями» щодо Польщі, Литви чи Латвії. Зазвичай йшлося про спроби прориву прикордонних загороджень групами мігрантів, в які вкраплені десятки, а то й сотні вагнерівців зі зброєю в руках. Припустимо, вони прорвуться, влаштують стрілянину, польські чи литовські прикордонники та солдати дадуть відповідь, переб’ють половину, інші втечуть назад до Білорусі. Після пари таких зіткнень у мігрантів, та й у самих найманців бажаючих вламуватись у Польщу, Литву чи Латвію не залишиться. Але à la guerre comme à la guerre. “Ми на ці російські та білоруські провокації, інструментом яких є група “Вагнер”, відповідаємо дуже рішуче”, – сказав прем’єр Польщі.Матеуш Моравецький .

Завдання, які ставить перед «вагнерівцями» Москва, схоже, зовсім не прорив у Сувалкському коридорі, — а масове засилання диверсійних груп, щоб ті підривали потяги, що везли в Україну військову допомогу, знищили аеродром у Жешуві, що стоїть кісткою в горлі біля російського військового командування. В ефірі телеканалу «Росія-1» якийсь Шпаковський, представлений як політолог із Білорусі, відвертий: «Ви вважаєте, що диверсанти не пройдуть малими групами і не дістануться цього польського аеродрому? І повірте, білоруські прикордонники не заважатимуть їм. А які для цього правові підстави? Люди хочуть відвідати Європейський Союз. Поляки самі перервали з нами усі відносини у сфері охорони державних кордонів. Я не виключаю, що партизани, люди доброї волі, можуть влаштувати в цьому Жешуві поганому, в аеродромі, той самий знаменитий хлопок». Щоб назвати «вагнерівців» людьми доброї волі, потрібна незвичайна фантазія, але, як відомо, кожному своє.

Юрий Федоров