Сто років тому попит на автомобілі зажадав бурхливого зростання видобутку нафти, що призвело до виникнення ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти). Сьогодні зародження індустрії електромобілів вимагає інших природних ресурсів. І на горизонті вже маячить літієвий картель. Про це пише Екоінвест.

Той факт, що мільярди основних споживачів нафти і її похідних живуть в десятках тисяч кілометрів від основних родовищ, робить вирішальний вплив на світову економіку вже більше сотні років.

У XXI столітті акценти можуть зміститися, але ситуація в цілому не зміниться. Тільки тепер замість нафти, яка поступово буде відходити на другий план, “кров’ю” світової економіки будуть ставати сировинні ресурси іншого роду.

Конфлікт між двома виробниками літію за право видобутку цього металу на найбільшому його родовищі – в чилійській пустелі Атакама – є передвісником майбутніх змін у світовій економіці.

А причому тут літій?

Попри те, що електромобілі є символом допомоги навколишньому середовищу і одним з ключових напрямків сталого розвитку в цілому, мало хто знає, до яких методів доводиться вдаватися для їх виробництва.

І справа тут не лише у конвеєрному процесі, на який також потрібні сотні тисячі кіловат “брудної електрики”, токсичні матеріали, не кажучи вже про проблеми з утилізацією.

На відміну від автомобіля з двигуном внутрішнього згоряння, основою будь-якого електрокара є не мотор, а акумулятор – джерело живлення, від якого безпосередньо залежить співвідношення продуктивності і запасу ходу.

Більшість сучасних батарей для електрокарів складаються з декількох головних елементів – нікелю, кобальту, алюмінію і літію.

Якщо з постачанням нікелю і алюмінію не виникає особливих проблем, то літій і кобальт можуть викликати неприємності. Основні поклади цих матеріалів, необхідні для масового виробництва електрокарів, розташовані всього у декількох країнах, причому з ненадійною політичною системою.

Що сталося в Чилі?

Два головних світових виробника літію – Albemarle Corporation і SQM – конфліктують за права на видобуток цієї речовини в одному з найбільших його родовищ – пустелі Атакама.

Як передає видання Ars Technica, обидві компанії мають частку на видобуток літію в Чилі. З тих пір, як літій-іонні батареї почали набирати популярність, вартість цього ресурсу значно збільшилася і зробила його новим “чорним золотом”.

Чилійські гірники звинувачують один одного в перевитраті належної їм частини багатих на літій солончаків, які вони висушують і добувають лужний метал.

Albemarle звинувачує SQM в тому, що вони витратили дозволений їм резерв в період з 2013-го по 2015-й, а SQM, в свою чергу, говорить, що Albemarle отримали відведену їм частку ще раніше.

Хто про це дізнався?

Конфлікт почався з того, як державна інспекція визначила у 2013-му, що місцеві дерева Альгарробо, розташовані на території компанії SQM, почали вмирати.

Ймовірно, що рослинам не вистачало води з грунту. Інформагентство Reuters вказало, що компанія SQM не повідомляла про це владі протягом двох років.

Півроку тому, самі чилійська влада визначили, що з солончаків вилучається більше води, ніж відновлюється дощем та снігом. Але, хто саме винен в цьому – Albemarle або SQM – поки встановити не вдалося.

Що тепер буде?

Обидві компанії заявляли, що їх літію вистачить на десятки років, хоча, судячи з розслідування журналістів Reuters, ні вони, ні навіть влада насправді не знають скільки залишилося ресурсів, доступних для вилучення.

Регуляторний орган Чилі обіцяє ввести обмеження на висушування грунту у цій місцевості.

Зять Піночета і літієвий картель

Крім скандалів за видобуток ресурсів, у компаній також існує конфлікт між інвесторами. Річ у тім, що найбільший вкладник SQM – колишній зять диктатора Аугусто Піночета – Хуліо Понсе Леру виступає проти поглинання його компанії конкурентами з Albemarle.

Згідно The Wall Street Journal, Канадська компанія Nutrien володіє майже чвертю SQM і збирається продати її китайській корпорації Tianqi Lithium за $4,1 млрд.

І, оскільки Tianqi Lithium є партнерами з вищезгаданою Albemarle, Леру боїться, що вони дізнаються “виробничі секрети” SQM і створять справжній “літієвий картель”, який буде управляти цінами і мати повний доступ до видобутку літію.

Чилійський суд незабаром вирішить, відбудеться ця угода чи ні.

Не літієм єдиним

Виявляється, подібні схеми, пов’язані з ростом попиту на електрокари, існують не тільки в Чилі і не тільки з літієм.

Як писало НВ, з розвитком ринку електрокарів, зросла потреба і у кобальті – ще одному матеріалі, необхідному для виробництва батарей.

За останні два роки ціна на кобальт виросла в чотири рази. А основні світові поклади чистого металу розташовані в Демократичній Республіці Конго, де процвітає порушення прав людини, і першим виробником електрокара може виявитися африканська дитина, який видобуває матеріал у шахті.

Ілон Маск, як і деякі інші компанії, планує повністю бойкотувати використання кобальту та навіть заявив про швидку відмову від нього в Tesla.

Невідомо коли американський геній-інженер виконає свою обіцянку, але експерти кажуть, що зараз батареї для електрокарів без кобальту недосконалі, і буде потрібно ще багато нововведень, щоб зробити їх конкурентними на ринку.

Заміни батарей клієнтам будуть набагато дорожче, ніж теоретична економія на кобальті

Аналітик Benchmark Mineral Intelligence Каспар Роулз розповів виданню The Verge чому неможливо повністю відмовитися від кобальту: “Кобальт – основний елемент в катоді. Зменшуючи його, ви зменшуєте життєвий цикл батареї. Зараз стандарти на ринку припускають 8 років гарантії на те, що батарея збереже 80% свого первинного об’єму. Якщо ви цього не забезпечите – заміни батарей клієнтам будуть набагато дорожче, ніж теоретична економія на кобальті “.

Каспар говорить і про зниження безпеки, оскільки кобальт буде замінюватися нікелем і батареї не зможуть ефективно охолоджуватися, що створить ризик вибухів.

За словами аналітика, у своїх батареях NCA (нікель, кобальт, алюміній), Tesla і так змогли істотно знизити кількість кобальту – до 60%. Каспар Роулз прогнозує, що у найближчі 10 років такі енергоблоки все одно будуть найкориснішими для електрокарів.