Бахмутський напрямок продовжує залишатися одним із найгарячіших на військовій карті України. Російські війська хоч і у скрутному становищі, але продовжують кидати великі сили на цю ділянку фронту. Про поточну ситуацію під Бахмутом , мотивацію ворога та ймовірність відходу окупантів із міста – в ефірі «Апостроф TV» розповів командир підрозділу аеророзвідки «Terra» у складі третьої окремої штурмової бригади ЗСУ Микола «Абдула» Волохов .

– Яка зараз ситуація під Бахмутом для українських військових?

– Дуже по-різному, залежно від ділянки. На певних ділянках ситуація “висить”. На певних дільницях було відносно спокійно, і ворог не виявляв великої ініціативи, а на інших дільницях – навпаки, тяжкі бої. Я знаю це від своїх побратимів, які брали участь у боях, тому ситуація дуже різна.

Загалом говорити про успіх поки що зарано. Ворог все ще не втратив здатності до опору та має резерви. Наша робота зараз – ці резерви витягнути і вибити, щоб ворог не мав можливості для проведення наступальних операцій, здійснення підкріплення позиціями, що штурмуються, таким чином забезпечивши наш майбутній успіх.

Загалом, Бахмут треба сприймати все ще як найгарячішу точку. Хоча зараз вже важко сказати, але я так бачу, що це одна з найгарячіших точок російсько-української війни, а отже, і світу. Такою є ситуація.

– Військові експерти вже виокремлюють таке поняття як «ефект Бахмута». Мовляв, раніше коли росіяни захоплювали місто, це стало м’ясорубкою для них. Вони змушені були резерви туди переправляти. Зараз вони роблять те саме, щоб утримувати місто та тримати оборону. Наскільки великі втрати загарбників під Бахмутом?

– Вкрай великі. Дуже хороший коефіцієнт по відношенню до наших втрат, але цього ще недостатньо. Все ж таки Росія має набагато більший ресурс – людський ресурс у піхоті, а ще до цього додається їх безпринципність. Для них не є чимось ганебним пускати людей на м’ясо. Ми собі такого дозволити не можемо – не тільки тому, що цих людей у ​​нас не так багато, а й тому, що ми маємо трохи іншу філософію і мораль.

У росіян більше людського ресурсу, більше техніки, тому те, що ми тут їх перебили дуже багато – це ще не перемога. Втрати вони жахливі, але з критичні. Коли вони будуть критичними, я думаю вся Україна про це дізнається, бо одразу розпочнеться стрімкий поступ. Зараз поки що все просування, яке ми маємо, відбувається з дуже важкими боями, і має, на жаль, ціну.

– Деякі ваші побратими кажуть, що росіяни активно пересідають із артилерії на танки і за допомогою цієї тактики намагаються захищати свої позиції. Чи можете ви підтвердити чи спростувати цю інформацію?

– Зовсім не взаємовиключні речі. Артилерія як працювала, і продовжує. Танки – це як пожежники, які вирушають гасити пожежі у місцях, де піхота, артилерія та загалом оборона не справляються. Так, деякий час танки та взагалі бронетехніка була прихована, стояла в резерві. Зараз ми спостерігаємо дуже велику їхню кількість. Бувало так, що й п’ять на день вони виводили на вогневі позиції.

Щодо переміщень, знову ж таки, якщо раніше вони могли собі дозволити неброньовані автомобілі, мотоцикли, мотоблоки, то зараз це відбувається виключно на гусеничній бронетехніці, інакше вони гинуть майже відразу. Так, танки зараз на полі бою.

– Що стосується моральної складової загарбників, як ви оцінюєте їхній моральний стан? Загалом, чи є в них ще наступальний потенціал чи вони лише обороняються?

– Є така похідна морального стану як параметр стійкості. У нас була нещодавно наступальна операція. Я сам за пультом не був, а «Таксист» може сказати, що там у пульті було – бігли чоловік 30. Вони ще не вступили у бій із нашою піхотою, яка була в наступі – до речі, піхота 3-ї окремої штурмової бригади – а просто запакували манатки і колоною у 30 осіб відступали. Навіть не відступали, а скоріше тікали. Навряд чи на це була команда, швидше за все, їх уночі потім знову стусанами чи чимось заганяли назад, бо на ранок знову на цій позиції була піхота. Ми ще до цієї позиції не дійшли, бій не відбувся, а вони відступили.

Зрозуміти, що у них там у голові, який у них стан – неможливо. Але можливо за певними індикативними моментами. Як бачимо, вони виконують свої військові обов’язки не якісно, ​​вони стійкі і безініціативні. Тому їхній морально-психологічний стан зараз вкрай поганий.

– Біля Бахмута помічали різні так звані «газпромівські» ПВК – це «Смолоскип», «Потік». Хто зараз воює на боці окупантів після того, як позиції Бахмута покинули «ваґнерівці» Пригожина?

– По-перше, нашій 26-й артилерійській бригаді є великий респект. Завжди, коли з ними співпрацюємо, вони дуже добре стріляють, дуже точно, і офіцери мають класні і дуже інтелігентні. Зроблю комплімент для них.

А якщо говорити про те, з ким боремося, то тут солянка, тут є регулярні війська. До речі, коли я почув про ПВК «Смолоскип», мені було так смішно. Там, напевно, вже незабаром у кожного маленького підприємства – чи великого – буде своя приватна армія. Але результатів якихось від них ми не бачимо, і жодної загрози у цьому ПВК «Смолоскип» немає.

Усі цікавляться, чи пішли «вагнерівці». Як організації ПВК «Вагнер» тут немає, але окремі бійці, які, можливо, підписали контракт із російською армією або залишилися там за власною ініціативою, або якось там ще з кимось домовилися, залишаються. Регулярні війська, десантники, танкові батальйони – все в перемішування. Якщо виділяти, то зараз більше регулярних військ.

– Як ви вважаєте, чи могли б росіяни під загрозою шалених втрат і подальшого наступу Збройних сил України залишити позиції в Бахмуті? Або вони не мають вибору?

– Вони не мають вибору. Країна, в якій вони живуть і за яку вони за власним бажанням, не за власним, з примусу, але воюють – це абсолютно контргуманна країна. Навіть ті, хто хотів би не воювати, просто змушені, інакше їх ув’язнять або щось станеться з їхніми родичами. Тобто це справді жахлива ситуація.

Не думаю, що нам вдасться перемогти легким шляхом, що вони прямо там втечуть. Я вірю в цю перемогу, я більше скажу – я певен, що вона станеться. Але досягнуто вона швидше буде у складних боях, ніж просто росіяни там щось усвідомлять і втечуть. Взагалі, при плануванні якихось дій не потрібно робити ставку, що ворог втече.

Був я колись на одному цікавому плануванні – організовували авіасупровід операції, і вона не пішла. Я питаю командира, який у нас план Б. Він каже: “Плану “Б” немає, ми думали, що вони втечуть” . Давайте не думати, що вони втечуть, давайте робити так, щоб вони не мали вибору. Давайте докладати зусиль. Ми тут на фронті, у тилу, усі люди, усі, хто за Україну. І тоді або вони підуть, або загинуть одне з двох. Мене влаштовують обидва варіанти.