«Єдиний кандидат, у якого немає причин брехати вам. Мішель Колюччі». Так підписував свої програми і відозви артист екстравагантного жанру, якого афіші багато років представляли коротко – Колюш. Про це пише НВ.

30 жовтня 1980-го він зібрав прес-конференцію в своєму театрі du Gymnase і оголосив, що має намір взяти участь в президентських виборах навесні наступного року. Офіційне звернення Колюша звучало приблизно так: «Я закликаю нероб, наркозалежних, алкоголіків, педиків, жінок, волоцюг, молодих, літніх, художників, каторжан, лесбіянок, стажерів, негрів, пішоходів, арабів, французів, волохатих, божевільних, трансвеститів, старих комуністів, непитущих та всіх, хто розчарувався в політиках, голосувати за мене, реєструватися в ратушах і розносити новину. Ми трахнемо їх в дупи разом з Колюшем!».

Ну, і підпис, який звучав найближчі п’ять місяців вже як виборчий бренд – Кандидат, у якого немає причин брехати.

Основний девіз кампанії артиста – не менше епатажний: «До мене Франція зменшилася вдвічі, зі мною вона згорнеться вчетверо!»

Колюш був тоді на гребені слави. У Союзі, правда, рідними стали лише кіногерої, створені французькими коміками Луї де Фюнесом і П’єром Рішаром. А от Колюш збирав театральні зали, і з нетерпінням його чекали радіослухачі. Його гумор був зрозумілий переважно французам. У безглуздих, часом нашвидкуруч зроблених костюмах, іноді з трусами на голові, він видавав на гора злободенні політичні каламбури, щедро змащуючи їх жартами нижче поясу.

Комік-кандидат опиняється на мінному полі

От деякі (треба розуміти, що, вийняті з контексту, вони втрачають гостроту, а часом і такт):

Диктатура закриває рот, а винна завжди демократія.

Мені не подобаються бідні, вони думають тільки про гроші.

Бог поділився: він дав їжу багатим і апетит бідним.

Бог подібний на цукор в гарячому молоці: він всюди, але ми його не бачимо, і чим більше ми його шукаємо, тим менше ми його знаходимо.

Немає фригідной жінки. Є тільки погані язики.

Я здатний на найкраще і на найгірше, але в гіршому я кращий.

Місяць лютий – це пора, коли політик каже, що зараз найменше гемора. Тому що цього місяця тільки 28 днів.

І тим не менше, як можна було всерйоз сприймати таку заявку на Єлисейський палац ?! Тим більше, що за кампанію Колюша з самого початку взявся журнал-скандаліст Charlie Hebdo. У цієї команди, здавалося, була вроджена алергія на будь-який пафос – на політичний і релігійний в першу чергу.

Однак вже через місяць після прес-конференції Колюша тижнева газета Le Journal du Dimanche провела власне дослідження електоральних настроїв. Виявилося, що за коміка безальтернативно готові проголосувати 16,1% виборців, «схильні проголосувати» – 22,6%. До того ж, 37,1% респондентів визнали виклик Колюша «веселим і доброзичливим», 13,8% – «дуже корисним», 10,3% – «хоробрим».

Хоробрим? Можливо через те, що 25 листопада – ще до опитування – був знайдений з двома кулями в потилиці Рене Горлен, концертний менеджер Колюша. Поліція відстоювала версію злочину на ґрунті пристрасті. Однак чутки, як водиться, інтерпретували цю смерть по-своєму.

Незабаром за Колюша висловлюються П’єр Бурдьє, Фелікс Гваттарі, Жиль Дельоз – глиби французького інтелектуального життя світового масштабу.

Відразу після медійного опитування в грудні ж 1980-го вже Інститут громадської думки Франції провів найбільш фахове дослідження. Кандидати на фінішній прямій вишикувалися в такому порядку:

Жискар д’Естен (чинний президент) – 32%

Франсуа Міттеран (лідер соціалістів, програв попередні вибори, але виграє ці) – 18%

Жорж Марше (затятий промосковський комуніст) – 14,4%

Колюш – 11%

Жак Ширак (тодішній мер Парижа, наступник Міттерана) – 8%

Комік-кандидат опиняється на мінному полі. Йому раз у раз дзвонять або надсилають записки невідомі. Найчіткіше повідомлення з отриманих: «Не забувай про смерть і будь уважним зі своїм байком». (Колюш пересувався містом на мотоциклі).

Зрештою, в березні 1981-го Колюш знімається з виборів і закликає своїх симпатиків віддати голоси за Міттерана. Теж саме робить і комуніст Жорж Марше. Міттеран, у якого спочатку ніби не було шансів, отримує більшість голосів і займає Єлисейський палац.

Колюш повертається до того, що він умів робити чи не найкраще – до лицедійства і пересмішництва. І в 1983-му головна роль у фільмі Бертрана Бліє Дружина мого другапринесла йому Сезар.

Уже в 2005 році Жак Атталі, економіст з команди переможця у тих виборах, в книзі Це був Франсуа Міттеран відкриється, що стратагема з Колюшем – його рук справа. Коміка з самого початку вели як технічного кандидата Міттерана.

Сам же артист на той час уже не міг нічого свідчити. У 1986-му він розбився в аварії на своєму мотоциклі. На тому, за яким його нібито просили пильнувати конкуренти на виборах.

P.S. Це до того, що у Колюша і от тепер у нашого коміка – рівно по 11%.