Знаєте, дуже багато людей люблять побалакати про кінець світу, та про його знамення. Звісно кожен вправі відноситись скептично до подібного роду інформації, але як би там не було вона є наши культурним надбанням.

Отже їх. цих знамень є досить багато і описані вони в різних джерелах. Файна Сторінка пропонує цікаву історію про одне із таких знамень.

1453 рік від Різдва Христового. 29 травня. Константинополь.

Мова піде навіть не про саму облогу міста, і навіть не про те, куди все-таки подівся імператор Костянтин. Ми повідаємо про один момент, який став легендою. Настільки легендою, що, як дехто вважає, скоро анекдоти складати почнуть.

Так ось, турки почали артпідготовку, стали підводити кораблі. Що ж було в місті? Там ставили всіх, хто міг, “під рушницю”. А поки останній імператор збирав залишки сил, в соборі св. Софії почалася служба, де зібралося досить значна кількість народу.

Через деякий час, коли місто вже було майже узяте, імператор пропав (ну, принаймні його давно ніхто не бачив), греки кричать щось схоже на “Істанбул” (гр. Εις την Πόλιν – “В місто”), а мусульмани ломляться всі далі вглиб міста, і на шляху у них – собор св. Софії, в якому протягом усього штурму йшла і йде служба. Що в такі моменти відбувається в голові у будь-якого бідного воїна, чиє життя висить на волосинці від смерті під час битви, і він не те щоб не любить іновірців? Правильно – в храмі золото, яке вже місцевим не потрібно. А служба все йде.

Турки благополучно вриваються в храм, і спочатку не знають що робити: народ тупо їх ігнорить, а священик продовжував служити літургію. Лише задні ряди обернулися, і зрозуміли, що їх хвилини полічені.

Через мить перший удар меча натрапив на голову грека. До хору, що співав про спасіння душі, додалися передсмертні крики і благання про пощаду. Але священик не припинив служби. Не припинив він її і, коли хор уже пішов під ніж.Турки продовжували методично різати народ.

Там вже і султан увійшов в місто, і вже давав назви мечетей, подібно Гюль-Джамі (мечеть троянд), а служба йшла.

І ось, під час малого виходу (це коли священик з кадилом з вівтаря виходить на амвон – піднесений майданчик перед вівтарем), турки дорізали останніх прихожан, і попрямували до все ще співаючої літургію людини.

І ось тут сталося неймовірне: священик з незмінним обличчям, повним відчуженості від світу, взяв і … увійшов в стіну!
Що стало з турками – невідомо, але те, що багато хто з них посивіли – гарантовано.

Так говорить легенда, суть якої полягає в тому, що коли Константинополь повернеться грекам, і знову стане православним собор святої Софії, то священик вийде зі стіни, і закінчить літургію, яка розпочалася в 1453 році.

Відбудеться це все перед кінцем світу, а в наші дні, як кажуть екскурсоводи, якщо прикласти вухо до колони, в яку і увійшов священик, то можна почути шепіт – це він все ще веде службу.
Подейкують, що Константинополь повернеться через 500-600 років після його падіння. Тобто, вже скоро.