В Пекіні підряд два дуже різних, але в чомусь парадоксально схожих візити. Спочатку Макрон, а тепер президент Бразилії Лула, який мав бути раніше, але затримався через запалення легень.

Про це Павло Кілімкін написав на своїй сторінці в соціальній мережі Фейсбук.

Між Францією та Бразилією начебто небагато спільного, але вони хочуть і прагнуть бути особливими: французи у західному світі, а бразильці у незахідному. Особливими в сенсі незалежної позиції або дуже часто просто бажанні її показати. Але також у бажанні Франції підтримувати свої, особливі відносини із грацями незахідного світу і так само для Бразилії – західного.

Ці візити показують, що Пекіну вдається підтримувати динаміку та інтгригу навколо себе. Китайці не поспішатимуть, вони завжди зважують кожен крок багато разів. Макрон схоже щиро вірить, що йому вдасться вплинути на їхню позицію і особисто на Сі через персональну харизму і контакти. Це навряд – Китай це система. А от Сі схоже вдалося вплинути на позицію Макрона, він заговорив про важливість “виваженої” позиції стосовно Тайваню, що має відрізнятися як від американської, так і від китайської. Далі Макрон знову почав говорити про “європейську стратегічну автономію”, що звісно бальзам для китайських вух, адже в Пекіні зовсім не хочуть мати своїм суперником колективний Захід, Сполучених Штатів їм і так більш, ніж достатньо.
Колись Макрон сказав, що в НАТО “смерть мозоку”, це широко розійшлося. Наша війна з РФ наочно всім показала, що без США і НАТО ніяк, тому “смерть мозоку”, як на мене, це про “європейську автономію”.

Пацієнта, звісно, можна спробувати оживити, але точно не за рахунок трансатлантичної солідарності. В цій війні Захід показав, що може робити квантові стрибки, але тільки коли він єдиний в своїй стратегії та волі. Візит Макрона в Китай явно не став зміцненням цієї солідарності, він став демонстрацією французької особливості.

Ніхто, звісно, не критикуваме Макрона за просування французьких інтересів так, як він їх розуміє, для нас теж Україна понад усе, але нам своє робити і нам потрібен саме колективний Захід – це наш шанс на перемогу.

Про бразильців напишу пізніше, там багато цікавих нюансів, але Макрон мене зачепив, особливо своїми словами, ми напевно не пріоритет для китайської дипломатії. Як на мене, одна з цілей його візиту мала б бути зробити нас пріоритетом, звісно в широкому сенсі. Знову таки: парадоксально, але в Лули може вийти краще).