Ідея спільних патрулів має право на існування. Але одразу потрібно чітко сказати – спільних НЕ з так званими ДЛНР, з ними спільного нічого бути не може. Ті, хто будуть брати участь у патрулях, не повинні мати історії тримання в руках зброї. Є також десятки інших питань: від озброєння до підпорядкування, від їх повноважень і хто буде їх визначати до забезпечення безпеки. Це буде надзвичайно складно. А головне – слід пам’ятати, що обговорення ідеї спільного патрулювання, висмикуючи його із загального контексту забезпечення безпеки, просто не має сенсу. Це точно як формула Штайнмаєра – вона теж не має сенсу поза контекстом чіткого плану, навіть якщо не обговорювати її зміст.

Самі по собі спільні патрулі нічого не дають. Потрібно зрозуміти, хто буде забезпечувати дотримання припинення вогню, відведення важкої зброї, що, як і коли буде з важкою зброєю в окупованому Донбасі, як буде проходити роззброєння і хто його буде проводити, як буде забезпечуватися доступ спостерігачів, зокрема, ОБСЄ. Врешті-решт, на якому етапі відбудеться розпуск так званих ЛДНР і передача повноважень міжнародній адміністрації, адже без цього говорити про легитімність будь-яких виборів теж не має сенсу, як і без дотримання критеріїв ОБСЄ та українського законодавства. І спільне патрулювання саме по собі НЕ вирішує проблему контролю над кордоном, оскільки ОБСЄ повинно отримати повний доступ, встановити все контролююче обладнання, систему інспекцій, розміщення контролюючих постів і так далі.

Все це складно, але можливо організувати, якщо Кремль прийме, в результаті домовленості із Заходом, рішення, що залишає Донбас. Критичним для Української державності є КОНТРОЛЬОВАНА НАМИ реінтеграція. Часові рамки теж важливі, але наш контроль абсолютно критичний. Будь-який інший варіант буде використаний РФ для спроб фрагментації України.