Мені не подобається історія із взаємним викликом послів у Києві та Варшаві. Я її не розумію. Мені як українцю також не подобаються заклики до більшої вдячності за надану допомогу. Від кого б вони не йшли. Більше того, вони мене ображають – в них є щось зверхнє, нерозважливе і врешті-решт безвідповідальне. Але це завжди можна

сказати спокійно і твердо, по-дружньому. Друзі та союзники теж можуть сваритися, але це не привід для офіційного з’ясування відносин. Виклик посла – це як правило реакція на недружні дії.

В Москві від цього точно у захваті і російська пропаганда це роздмухуватиме по повній. Там добре розуміють, що ми та поляки просто покликані виконувати спільну роль стратегічного послаблення і стримування російського режиму і власне вже її виконуємо. “Спільну” тут ключове слово, хоча саме ми на передовій. В нас ще буде безліч приводів для емоцій, уявіть собі, якими непростими, емоційними і нервовими будуть наші з поляками розмови щодо вступу до Євросоюзу. Сільське господарство це тільки один з прикладів. Але дружбу потрібно підтримувати. І це означає, що

відверта і навіть жорстка розмова крутіша за офіційні та формальні кроки, які шкодять нам обом і створюють можливості для Кремля. Має

бути навпаки.