Можна скептично відноситись до різного роду міфів і вірувань, та версій їх тлумачення. Ми не ставимо перед собою мету переконувати когось в тому, що диму без вогню небуває, тому нехай кожен вирішує для себе у що вірити і чого прагнути.

Отже, вже пройшло свято Нового року, і казковий Дід Мороз приніс подарунки всі, хто того заслуговував. І чарівний старий у шубі і з бородою знову віддалився на цілий рік.

Для багатьох слов’янських народів такий канонічний образ Діда Мороза вже став звичний і популярний. Але свій нинішній вигляд він знайшов не так давно, а лише в 30-х роках минулого століття, коли в СРСР після декількох років заборони знову були дозволені новорічні ялинки.

Але ще задовго до головного новорічного персонажа люди вірили зовсім в інших казкових особистостей, пише Trendymen.

Карачун

Карачун – слов’янський міфологічний персонаж, підземний бог, повелитель морозу, господар темряви, холоду і смерті. Він проводить літо в підземному світі, а взимку виходить на поверхню. Він вважався повелителем суворих зим і не дарував подарунки, а був божеством злим і мстивим, але шанованим серед древніх слов’ян.

Крім впливу на людину, позиції Сонця в період зимового сонцестояння має суттєвий вплив і на те що відбуваються всередині Генія Землі процеси і чинні писані і не писані закони, зокрема – на грань між світом живих і світом мертвих. Але не варто забувати, що обидва цих “світи” – лише окремі складові нашого, як дві суміжні кімнати в одному будинку, двері між якими відкриваються в цей час. А коли двері відкриті, комунікації між кімнатами-світами стають куди активнішими.

Мертвим стає простіше долати поріг і впливати на світ живих, живі ж в свою чергу мають більше шансів опинитися по той бік. І саме тому зимове сонцестояння вважається днем ​​Карачун – Мороза і Смерті в одній особі. 

День язичницького шанування Карачуна (друге ім’я Чорнобог), що відзначається 21-22 грудня, припадає на день зимового сонцестояння – найкоротший день у році і вважався одним із найхолодніших днів зими. Вважалося, що в цей день бере в свою владу грізний Карачун – божество смерті, підземний бог повеліває морозами і злими духами. Стародавні слов’яни вірили, що він має владу над морозами і вкорочує світлий час доби.

Слуги грізного Карачун – ведмеді-шатуни, в яких підселені вітри-урагани, і хуртовини-вовки. Вважалося, що по ведмежому хотінню і зима студена триває: повернеться ведмідь в своєму барлозі на другий бік, значить, і зими рівно половину шляху до весни пройти залишилося. Звідси і приказка: «На Сонцевороті ведмідь у барлозі повертається з одного боку на інший».

У народі поняття «карачун» в сенсі смерті, використовується до сих пір. Кажуть, наприклад: «прийшов йому карачун», «чекай карачуна», «задати карачуна», «вхопив карачун», або “скорячитись”. З іншого боку, слово «Карачі» може мати такі значення – задкувати задом, поповзом, «Скорячий» – скорчившись, звело. Можливо, Карачун так називали саме тому, що він як би змушував денний час йти у зворотний бік, задкувати, повзти поповзом, поступаючись ночі.

Дід Мороз

Цей персонаж – спроба трансформувати культ Карачуна в щось позитивне через ритуал піддобрювання.

У східно-слов’янських казках Мороз описується як старий з білою бородою, закутаний в шубу. Персоніфікація Мороза як природної стихії наголошується в східно-слов’янському ритуалі запрошення “морозу” на святкову трапезу. Вважалося за необхідне нагодувати Мороз обрядовою їжею, щоб він не морозив посіви злаків і городні культури.

Зюзя

Одне з діалектних назв Мороза в деяких білоруських і західно-російських говорах, міфічний персонаж, відомий в білоруському і українському Поліссі, що втілює зимову холоднечу і холод. Зображувався у вигляді лисого діда невеликого зросту, з довгою сивою бородою. Ходить, згідно з повір’ям, босоніж, без шапки, в білому кожусі. У руці – залізна булава. Під Новий рік білоруси варили кутю, примовляючи “Зюзя на дворі – Кутя на столі”.

Його дихання – сильна холоднеча. Його сльози – бурульки. Іній – замерзлі слова. А волосся – снігові хмари. Взимку він бігає по полях, лісах, вулицями і стукає своєю булавою (посохом). Від цього стуку тріскучі морози сковують річки, струмки, калюжі льодами. А якщо він вдарить посохом (булавою) об кут хати – неодмінно колода трісне. З листопада по березень Мороз такий сильний, що навіть сонце перед ним жахається.

Крижаний Джек

Зимове божество, персонаж англійського фольклору. Аналог Діда Мороза, з тією різницею, що він не дарує подарунків, зате може заморозити випадкового перехожого. Джек Фрост – образ швидше збірний і ближче до жорстокого слов’янського Карачуна, ніж до доброго і доброзичливого Мороза.

Святий Миколай

Під ім’ям німецько-скандинавського Ніколауса (Nikolaus) ховається святий Миколай із Мири (у російській традиції – Микола Чудотворець), колишній в першій половині III століття єпископом у м. Миру в Малій Азії. З ім’ям Миколи пов’язано багато легенд. У тому числі про те, як він переправив до Миру поставку зерна, призначеного для Риму, і про те, як він врятував дітей Світи від морських розбійників. З XVII століття святий Миколай вважається покровителем дітей. У його день, 6 грудня, дітям дарують подарунки (діти виставляють свої черевики перед дверима, щоб Микола міг покласти до них свої подарунки).

Вайнахтсман

Різдвяний дід – символічна фігура, що приносить дітям подарунки на Різдво. У його основі – легенди про святого Миколая. Різдвяний дід представляється як доброзичливий старий з довгою білою бородою, червоній шубі з білим хутром, мішком з подарунками та різкою. У різдвяну ніч він обдаровує “хороших” дітей і карає “поганих”, об’єднуючи, таким чином, у своїй особі функції св. Миколу і його караючих помічників. Саме цей образ ліг в основу образу Санта-Клауса, який був створений в 1920-х роках групою художників.