Легенда про довгу підземну путь, що веде з криниці аж до пекла, живе більше шести століть.

Замкова пані сиділа біля відкидного вікна й поглядала на далекі обрії: чекала  князя Корятовича. Крутнула вона розкішним перснем, що був весільним подарунком її чоловіка, перстень зісковзнув із її пальця, скотився підвіконням, впав на камінь у дворі, відскочив, прокотився землею і зник у чорному отворі колодязя.

Скликала пані всю прислугу, радилася, як перстень із колодязя добути. Старий замковий тюремник згадав, що в підземеллі, під замковою вежею, є засуджений до страти злочинець. Ціною прощення він згодиться спуститися до колодязя.

Дали в’язню вдосталь їсти й пити, і коли він трохи набрався сили, з повним ранцем харчів і з палаючим факелом пустився в дорогу. Люди постояли хвилю над колодязем та й розійшлися по своїй роботі. Лише сторожа слідкувала, коли буде знак тягнути кадуб. Минув день, минув другий і третій. Очікуваного знаку зі студні не було. Люди витягнули кадуб. В ньому було повно води, однак від в’язня й персня — ані сліду.

Минали роки. І от літнього дня з’явився перед замковою брамою блідий, виснажений чоловік. Зажадав, аби пустили його до замка, в дуже важливій справі. Замкова челядь обступила дивного чужинця і повела до князя. Ставши віч-на-віч із князем та княгинею, він розповів:

“Минуло з десять літ відтоді, як я спустився на дно замкового колодязя, щоб знайти і винести втрачений перстень. Коли кадуб спинився на дні, я побачив у світлі факела, що джерело, яке било сильним струменем зі скелі, не виповнює колодязь, а відтікає до чорного ходу. Там я побачив і перстень, віднесений струменем води. Довго не роздумуючи, я проник туди. Виловив перстень, сповнився радості, що так легко зберіг собі життя. Пообіцяв, що вже ніколи й нічим не прогрішуся. Та коли я вимовив ім’я боже, загриміло, зашуміло, і вхід до криниці засипався. Не лишалося нічого, як іти чорним ходом.

Важко розповісти, що я пережив на тому довгому шляху, лише надія, що спокутую все, чим я на світі провинився, додала мені сили. І повела мене та дорога крізь пекло. А коли я вийшов на світ, я не побачив сонця, навіки для мене погас ясний день. Та відчаю не було, я хотів лише одного — повернути вам цей перстень і почути з уст пані, яка послала мене на дорогу покути, слова прощення. Мій гріх скуплений, повертаю належну вам дорогоцінність”.

Чоловік пішов, а легенда про дорогу до пекла лишилася.