Робота, буденні справи, зайнятість, дитячі гуртки та секції на які потрібно відвести та з яких забрати дитину, що робити та з ким залишити дитину коли дуже треба відлучитися?

Як справжні супергерої, на допомогу приходять ВОНИ. Ті, хто, здається, ніколи не спить, не нехтує правилами безпеки та поведінки, ті, хто нагодує досхочу і часом, трішки більше та ті, без яких неможливо справитися в нагальних ситуаціях батькам. Бабуся та дідусь, виручають батьків у вихованні дитини, тут і не має з чим посперечатись, правда?!

Як полегшено багато пар видихають, коли знають, що дитина під наглядом в улюбленої бабусі, яка завжди догледить, щоб дитина була сита, доглянута та в безпеці.

Здавалося б, які підводні камені тут можуть бути? Все ж добре, бабуся з дідусем навчать як правильно, розкажуть та допоможуть в догляді за дитиною.

Але чи завжди така опіка несе в собі позитивний та прогресивний результат? Чому, іноді, результат виховання старшим поколінням молодшого, має негативні наслідки з якими батькам доводиться боротися та виправляти помилки?

Найперше з чим може виникнути проблема – це проблема поколінь.

Колись, дітей годували грудним молоком або коров’ячим, ніяких сумішей, закутували (пеленали) з ніг до голови, не дававши поворухнутися, дитина поплаче, покричить та й заспокоється, не треба акцентувати увагу, не треба “приучати” до рук (хай буде самостійним), недооцінювавши прояви теплоти та любові (важливість тілесного зв’язку) до малюка.

Сучасні умови народження, догляду та розвитку дитини вимагають більш прогресивних методів та умов виховання малечі. Якщо у справах догляду ви спостерігаєте суттєві протиріччя з бабусями та дідусями, обговоріть ці питання на сімейній нараді.

Поради бабусь є вельми цінними, не треба ними нехтувати, але процес їхнього вдосконалення є неминучою вимогою сучасності.

“Народили, а бабусі, хай бавлять”, – дивна фраза, яку кожен з нас десь чи від когось чув.

Батьки народили дитину для себе, саме на їхніх плечах догляд, турбота, виховання та відповідальність за свою дитину. Бабуся з дідусем справилися з цим завданням, ще багато років тому, з вами. Тому, їм, народжують, саме онуків, а не дітей. Так, “бавити” вони можуть, але не 24/7, це не їхній обов’язок, найбільше часу та турботи дарують дитині саме батьки. За її щастя, здоров’я, відповідають саме батьки. Тому, не слід ображатися, коли бабуся чи дідусь не хочуть бути “няньками” і не всі вихідні чи вільний час проводити з онуками, а приділяти час своїм особистим справам та своєму особистому життю. Молодим батькам, варто поважати вибір своїх найдорожчих батьків, усвідомити особисту відповідальність за свою сім’ю і радіти за своїх батьків. Дякуючи бабусям та дідусям за час, який вони проводять з дітьми, чи допомагають вам у їхньому догляді, адже, зрештою, це не їхня зона відповідальності.

Звісно, через життєві обставини, де дитина виховується лише бабусею та дідусем, ситуація інша, але враховувати вимоги сучасності у вихованні нового покоління, не меш важливо.

Розбіжність правил – наступний підводний камінь.

Коли в сім’ї існує ряд правил, які всі дотримуються щоденно, але завітавши на вихідні до бабусі з дідусем, ніби картковий будиночок, ці правила зводяться нанівець. “Солодке перед сном” – звісно, щоб дитина не була голодна. “Посуд можна не прибирати після вечері, я сама все зроблю!”, “Розкидав іграшки і не хочеш прибирати? Не страшно я сама поприбираю”. Ох, і дисонанс виникає в голівках малечі, коли дві цінні людини мама і бабуся протирічать одна одній. “До кого дослухатись? Це треба прибирати, чи не треба, виходить, інколи треба, а інколи не треба”, – за таких сумнівів у дитини падає в очах авторитет батьків (адже, інші значущі люди, говорять робити по-іншому). Формуються подвійні стандарти.

Чи добре дитина робить чи погано, вона може свідомо розуміти з 10-11 років, коли сама може оцінити те, що робить добре чи погано з розрахунку своїх цінностей. Тому, в молодшому шкільному чи дошкільному віці, ми можемо лише пояснювати, чому так робити добре чи погано, з висоти власних, вже сформованих, стандартів та цінностей.

Коли мама не дозволяє солодощі перед обідом, отже, бабусям так робити не варто.

Співпраця та розуміння, що цих правил дотримуються усі – запорука, що розбіжностей у думках дитини, не виникатиме.

Звісно, коли батьки залишають дитину бабусям, вони не можуть контролювати абсолютно всі заборони та дозволи, що є для них нормою. Це неможливо. Розмова та взаєморозуміння – умови співпраці поколінь у справах виховання малечі. Спільно створені правила спілкування та поведінки, яких дотримуються всі – ключ до вирішення спірних питань.

Якщо порозуміння не знайдено?

Розмови не дають результату. Звучать фрази: “Мій дім – мої правила”, “Що ти там знаєш, я знаю краще!”, “Яйце не вчить курку”, “Це не насильство – це виховний момент” тощо. Дорікання батькам про поведінку дитини тощо.

Тут, можливі 2 варіанти. Перший – ви, як батьки, з цим миритеся та “буде як буде, аби не гірше”. Або – “ми з цим боремося, та розраховуємо самі на себе”, шукаємо няню або міні-садочки чи садочки повного дня, які підходять по віку та працюють без канікул тощо.

Обирати вам, важливо, щоб не страждала при цьому дитина, ні фізично, ні психологічно, ні зараз, ні в майбутньому.

До речі про те, що робити коли на вашу дитину жаліються, можна прочитати в наші попередній статті, яка буде корисною як для батьків так і для бабусь з дідусями.

Сварки між родичами.

Буває так, що стосунки в дорослих можуть складатися не дуже добре, невістка-свекруха, донька-мати, зять-теща тощо. Але бабуся чи дідусь для дитини – просто чудові. Увага, турбота, зацікавленість життям, бажання долучитися до виховання, та й дитина в захваті від них.

Тут, важливо розуміти, що ваші дорослі сварки – це ваші дорослі суперечності, з якими ви маєте розумно справитися і які, аж ніяк, не мають стосунку до дитини. Навіть, якщо, ви проживаєте всі під одним дахом, слід ставити певні кордони. Так само як ви оберігаєте своїх батьків, від не надто хороших новин не розповідаючи їм про них, так само у вихованні дитини, якщо ви батьки, слід ставити певну межу у втручанні в процес виховання бабусі і дідуся.

Говорити, що “бабуся – погана”, а при зустрічі з онуком бабуся просто сяє і проявляє себе зовсім не як “погана” – цілує, пригортає, цікавиться справами онука. В дитини виникає питання: “А що, взагалі тоді “добре”, а що “погано?”. Така “війна”, це психологічне насильство над дитиною. Бабуся, для моєї дитини – хороша, але погана мама/теща/свекруха для мене. Таке теж буває. Знову ж таки, що краще в такій ситуації для дитини? Поділіться в коментарях під статтею.

Камені спотикання є і в питання рукоприкладства (фізичне насильство), ця тема велика і всім зрозуміло її негативний вплив на дитину, що розвивається. Якщо розмови не допомагають, варто контролювати часопроведення та спілкування бабусь-дідусів з дитиною.

Протистояння двох бабусь, хто кращий, кого більше люблять онуки, хто подарує кращий подарунок чи більше дозволяє всього. Для дитини, така суперечка бабусь лише сприятиме розвитку негативних якостей характеру, наприклад як підлабузництво. Дитина вчиться підлаштовуватися під інших, випробовує межі дозволеного-недозволеного в кожної з бабусь, знає на які моменти в спілкуванні надавити, щоб отримати від бабусь бажане тощо.

Давай, мамі не скажемо.

“Давай, з’їмо цукерку, а мамі не скажемо”, “мама не побачить”, “мами зараз немає, тому можна” тощо.

Так, це методи, що ламають ваш, саме ваш батьки, авторитет в очах дитини.

Отже, за словами бабусі, якщо мами тут немає, вона відсутня, не бачить і не чує що відбувається, то її можна не слухати, можна переходити світлофор на червоне світло, можна сідати в машину до незнайомого дядька тощо.

Отже, якщо мами не має поруч можна все.

Вседозволеність – межа, яку важко розділити.

Наведемо приклад з солодощами.

Аргументи, що перебір з солодощами може викликати алергічні реакції, проблеми з травленням тощо – діють слабо?

Що робити?

Говорити, показувати наслідки (тріщини на устах, алергічні плями, біль у животі), це все тому що, хтось вирішив що знає краще і все буде добре, бо мама про це не знає.

Прямого алгоритму дій тут немає. Розмова, пояснення, проговорювання (можна прописати) правил, чіткі вказівки (можна 2 цукерки після їжі), що дитині можна, чого не можна. Звісно, мама не тиран, і дозволяє в міру солодощів, якщо категорично не можна, то шукає альтернативу, щоб потішити малечу. Але бабуся про це все, теж, має бути проінформована. Про те, що для дитини норма споживання продуктів, ми описали тут.

Секрети від мами чи тата в ланці “дитина-бабуся” – це не нормально. Нормально, коли ці “секрети” не заборонені батьками. Коли бабуся вирішує пригостити дитину цукерками, але при цьому, спершу, запитує “чи можна?” у батьків – це вдалий приклад порозуміння у питаннях виховання дитини. Звісно, для збереження власного авторитету, щоб не бути агресором, який все забороняє, в очах дитини, батьки і бабуся йдуть на спільне рішення: “Можна, але після обіду”.

Дитина розуміє, що спершу ми спитали дозволу в мами, отже, це норма. Довіра між поколіннями збережена, авторитет батьків не порушено.

І наприкінці, трішки любові.

Бабусі чи дідусі це люди з неймовірною енергетикою досвіду та прагненням до ідеалу у всьому – у догляді, у харчуванні, у навчанні, у процесах одягання дітей на прогулянку, у підготовках до свят тощо. І це не сарказм. Це – щира правда. Адже, їхня любов до своїх онуків – це те, що рухає їх вперед, до знайомства з новими гаджетами, до освоєння нових трендів соцмереж, до читання сучасної літератури з психології та виховання тощо. І ми, ними повинні захоплюватись.

Так, батьки можуть в дечому бути незгодними, сперечатися через дрібниці, але бабусям варто нагадати, що часом, надмірна опіка до онуків, це величезне бажання зробити таки – як краще, додати часу, якого їм в молодості невистачило щоб приділити його саме ЇМ, через роботу чи інші обставини, через, часом нав’язану ідеологію чи сумніви, через ті ж поради інших. Це час, який бабусі так цінують і кожну хвилинку присвячують онукам, щоб долюбити, дообіймати, доберегти, доспілкуватись. Надолужити час, проявити увагу та турботу, задовольнити потреби в спілкуванні, любові, часом, неприйняття факту, що діти так швидко подорослішали, заповнення прогалин у вихованні власних дітей – це ті, причини, які призводять до надмірної опіки онуками.

Тому, ще раз наголосимо, що тільки, батьки, можуть коригувати час, який їхні діти проводять з бабусями і дідусями, розмовляти та формувати разом систему цінностей. Тому важливо дотримуватися разом правил, які допоможуть зберегти авторитет кожного та принести вагомий та позитивний внесок в процес розвитку та виховання особистості дитини.