ДУБАЙ: А ви знаєте хто вивів країну із пустельних злиднів, та перетворив на край розкоші й багатства?

ДУБАЙ: А ви знаєте хто вивів країну із пустельних злиднів, та перетворив на край розкоші й багатства?

Колись це було лише невелике поселення, переможене наполегливістю наступаючої пустелі, де жителі чесно і без особливих претензій працювали, забезпечуючи собі прожиток. Але то в минулому. Зараз Дубай орієнтується тільки на багатих гостей, воно і зрозуміло: без них цьому багатющому місту просто не вижити. Як не вижити і тому приїжджому, хто не стане тут корисним – своїм гаманцем або досить важкою працею.

Минуле Дубая

Місто Дубай – столиця однойменного емірату, розташованого на Аравійському півострові. Берегова лінія тягнеться майже на 80 кілометрів.

Близько дев’яти тисяч років тому цей берег Перської затоки був покритий мангровими лісами, вони піднімалися над територією, що затоплюється морськими приливами. Згодом берегова лінія змінювалася, з одного боку наступала пустеля, з іншого – море. Перше поселення на місці сучасного Дубая виникло в третьому тисячолітті до нашої ери, тут влаштовували тимчасові житла кочівники, чиїм головним заняттям було скотарство. Пізніше вели вже сільське господарство – вирощували фінікову пальму, а крім цього, займалися видобутком перлів, рибальством.

У «Старому місті» відтворена архітектура першої половини минулого століття

Розвивалася і торгівля – завдяки вдалому географічному розташуванню та виходу до моря.
Етимологічно слово «Дубай» пов’язують з арабським «молода сарана» – колись ці комахи водилися в тих краях у великій кількості. Місто Дубай був заснований в кінці XVIII століття родом Бані-Яс, які прийшли з Абу-Дабі. У наступному столітті ця територія разом з іншими розташованими по узбережжю державами опинилася під впливом Великобританії, і аж до середини XX століття Сполучене королівство так чи інакше визначало політику Дубая: англійцям належала монополія на морські перевезення по Перській затоці.

Незважаючи на панування європейців, корінним жителям Дубая вдавалося зберігати самобутність, і нехай в даний час неможливо знайти в місті старовинні будівлі, все ж традиції і культура зберігалися з давніх віків, не відчуваючи на собі особливого впливу англійців. Формально Дубай вийшов з підпорядкування Великобританії в 1892 році.

Одним з головним переваг міста залишалося його географічне місцезнаходження, Дубай був великим морським портом, розташованим неподалік і від Індії, і від держав Європи. А тому тут завжди можна було зустріти у великій кількості торговців і комерсантів. Основним доходом для місцевих жителів був пошук перлів, але в тридцятих роках минулого століття японці почали виробництво штучних перлин, а тому цей традиційний вид заробітку занепав.

Дубай в 80-і роки XX століття

Як торгівля і нафта перетворили невелике місто в великий торгово-розважальний центр

У сорокові роки правитель Дубая шейх Саїд ібн Мактум робив ставку на зовнішньоекономічні відносини, порт Дубая за роки його влади став найбільшим на узбережжі, чисельність населення збільшилася в кілька разів.

Шейх Саїд правил з 1912 по 1958 рік

На той час в Перській затоці вже була виявлена ​​нафта, а в 1966 році її родовище було відкрито і в Дубаї. Почалася видобуток і переробка чорного золота, в місто стали стікатися на заробітки іноземці, різко збільшився обсяг інвестицій. Доходи емірату, а з ним і місцевого населення, росли.

Були полегшені умови оподаткування, в Дубай потягнулися комерсанти. Зіграла свою роль і війна в Перській затоці 1990-1991 років, коли Дубай активно продавав паливо та інші нафтопродукти збройним силам інших держав. І якщо ще в дев’яності на місці майбутньої столиці розкоші був малоповерхове і не особливо примітне місто, то далі економічний розвиток міста йшов по наростаючій, не зупиняючись ні на день – аж до теперішнього часу. Від нафти благополуччя емірату залежить лише умовно – не в цьому стратегічна перевага Дубая.

Економіка держави продовжувала розвиватися і після смерті шейха Саїда, завдяки тому, що політика правлячої сім’ї залишалася незмінною.

Багатство, розкіш, дива

Дубай зробив ставку на багатіїв – і не прогадав. У цьому місті тих, хто приїхав витрачати, приймають як королів, тим же, хто готовий вкласти свою працю в його процвітання, забезпечуються лише необхідні для існування умови. Невдахам в Дубаї робити нічого: інфраструктури в звичному для європейців розумінні тут немає, за відсутності власного автомобіля пересуватися по місту незручно і занадто жарко – влітку температура повітря становить близько 50 градусів спека; умови для пішоходів і пасажирів громадського транспорту досить погані. Хіба що недавно відкрите метро дозволяє відчути себе бажаним гостем Дубая.

Тим, хто народився в еміратах, а значить, за умовчанням є забезпеченою людиною, і тим, хто приїхав з метою купити якомога більше всього найкращого, надаються запаморочливі можливості. У Дубаї багато всього «самого»: найвища в світі будівля – Бурдж-Халіфа, найбільший в світі торгово-розважальний центр – Дубай-молл, семизірковий готель Бурдж аль-Араб. Тут зібрано, мабуть, найбільшу кількість «чудес», що дозволяють витрачати гроші комфортно і розкішно.

Тим, хто любить історичні пам’ятники і артефакти, в Дубаї, можливо, буде нуднувато: це не те, за чим сюди варто приїжджати. Старих будівель в Дубаї немає, зате створена дуже достовірна імітація рибальського села минулого століття, де акуратно і точно відтворені зовнішній вигляд і атмосфера того часу.

За останні пару десятків років Дубай пережив карколомні зміни. Зараз вже важко уявити собі це місто без його розкішних насипних островів – «пальм», де апартаменти коштують шалених грошей, без дорогих яхт, без кращих в світі готелів і ресторанів, без співаючого фонтану і світлових шоу. Все це потрібно Дубаю щоб приваблювати туристів – і допомагати їм розщедрюватися все більше і більше.

Емірат Дубай – один з семи, що входять в ОАЕ державу, найбільший за чисельністю населення. Тут живе майже три мільйони чоловік, з них корінних жителів – приблизно одна десята частина.

Абу-Дабі, сусідній, найбільший з еміратів по площі, від Дубая не відстає. У 2017 році тут відкрився, ні багато ні мало, філія паризького Лувру.