На початку XXI століття у світі відбуваються кардинальні трансформації. Глобальна фінансово-економічна криза стала черговим викликом світовій цивілізації, обумовила невизначеність перспектив глобальної та національних економік, прискорила пошук шляхів модернізації суспільних систем. На тлі посилення загроз і зростання нестабільності у світі постають нові виклики міжнародній безпеці у сировинній, енергетичній, фінансовій, інформаційній, екологічній, продовольчій сферах.

Такі загрози, як поширення зброї масового ураження, міжнародний тероризм, транснаціональна організована злочинність, нелегальна міграція, піратство, ескалація міждержавних і громадянських конфліктів, стають дедалі інтенсивнішими, охоплюють нові регіони і держави. Зростають регіональні загрози міжнародній безпеці, які за своїми негативними наслідками можуть мати потенціал глобального впливу.

Тероризм – це суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Основні вогнища терористичних загроз, що складають потенціальну небезпеку для нашої нації, знаходяться як в межах України так і за кордоном, тому слід вітати будь–які кроки інтеграції України в міжнародні структури, метою яких є боротьба з тероризмом. У даному контексті стає зрозумілим, що міжнародні і національні проблеми, зумовлені протидією терористичним загрозам, є взаємопов’язаними.

Зокрема, в Україні останніми роками щодо протидії тероризму вже зроблено чимало: створено спеціальний координаційний орган – Антитерористичний центр при СБУ, а правову основу боротьби з тероризмом  становлять: Конституція України, Кримінальний кодекс України, Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 2003 р., інші закони України, інші міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, укази і розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, а також інші нормативно–правові акти, що приймаються на виконання законів України.

Відповідно до чинного законодавства України терористична загроза поділяється за рівнем на потенційну, ймовірну та реальну. Рівень терористичної загрози визначається Антитерористичним центром при СБУ на основі узагальнення, аналізу, оцінки інформації, отриманої відповідними структурними підрозділами суб’єктів боротьби з тероризмом.

Проблема боротьби з тероризмом – багаторівнева, але її розв’язання треба шукати у багатосторонньому партнерстві з державними структурами. Незважаючи на всі міждержавні зусилля, тероризм не тільки не послаблює своїх позицій, а навпаки розширює вплив.І

Іноземний досвід протидії тероризму

На фоні зростання рівня терористичної загрози у світі міжнародні і регіональні організації, національні уряди багатьох країн активно вживають додаткових заходів у сфері боротьби з тероризмом, спрямовують для цього додаткові ресурси.

 На міжнародному та регіональному (європейському) рівнях відзначається тенденція до поглиблення співробітництва у сфері боротьби з тероризмом. У першу чергу, це стосується питань обміну інформацією, покращення взаємодії спецслужб та правоохоронних органів, посилення контролю за перетином державних кордонів та протидії фінансуванню терористичної діяльності.

 На національному рівні держави вживають додаткових заходів, спрямованих на профілактику тероризму, вдосконалюють антитерористичне законодавство, розширюють повноваження силових структур, надаючи їм додаткові інструменти, прагнуть покращити взаємодію та обмін інформацією між уповноваженими органами, створюють нові координуючі органи по боротьбі з тероризмом, посилюють відповідальність за участь у терористичній діяльності.

 Довіра населення до силових структур, здатність останніх запобігати терористичним атакам та високий рівень професійної підготовки кадрів є чинниками, без яких ефективна боротьба з тероризмом неможлива.

 Особливої актуальності набуває питання щодо участі збройних сил у боротьбі з тероризмом. Це обумовлено тим, що терористичні прояви часто набувають широких масштабів, і реагування звичайними силами безпеки у таких випадках є недостатнім та неефективним. Низкою країн вже передбачена можливість використання армії для боротьби з тероризмом та врегулювання деяких внутрішніх конфліктів. Деякі країни розглядають таку можливість.

 Аналіз та оцінка діяльності спецслужб, правоохоронних та судових органів, їх недоліків та провалів стає вагомим засобом у коригуванні державної політики у сфері боротьби з тероризмом. Такий аналіз здійснюватися як на постійній основі уповноваженими координуючими і контролюючими органами (зокрема, РНБОУ, Об‘єднаним комітетом з питань розвідувальної діяльності, АТЦ при СБУ), так і у рамках Комплексного огляду сектору безпеки і оборони України.

Комплексний підхід до проблем протидії тероризму є одним з визначальних факторів успішного протистояння терористичній загрозі.

Важливим напрямом антитерористичної діяльності є взаємодія і кооперація правоохоронних органів і спеціальних служб з науковими установами і дослідницькими центрами.

Формування превентивного антитерористичного досвіду цивільного населення як основної умови профілактики виявів тероризму

 Останні події у світі й насамперед Сході України сприяли зростанню зацікавленості громадян нашої держави інформацією про сутність тероризму, способи, засоби запобігання й протидії йому, українці відчули потребу у володінні спеціальними відомостями в ситуаціях терористичних загроз і виявів, у здатності ефективно протидіяти таким викликам, також вести конструктивні переговори з представниками терористичних угруповань, у готовності дати відсіч у  суспільстві тощо.

Збільшення протягом 2014–2017 рр. в Україні та світі терористичних виявів і малоефективність протидії їм з боку силових структур засвідчили наявність недосконалих стратегій боротьби з тероризмом.

Ситуація в сфері протидії терористичній діяльності на території Україні залишається складною та визначається наявністю зовнішніх та внутрішніх загроз, пов’язаних із зовнішньою неоголошеною військовою агресією Російської Федерації у східних регіонах України та проведенням антитерористичної операції, які обумовлюють загальну дестабілізацію суспільно-політичної і соціально-економічної ситуації на сході України, прикордонним статусом держави а також  зосередженням в Україні  значного військово – промислового, науково-технічного та кадрового потенціалу із часів СРСР.

Також, одним із чинників, який може вплинути на виникнення терористичних загроз, є перебування на території нашого регіону  криміногенних елементів із числа біженців та переселенців із Донецької, Луганської областей та Автономної Республіки Крим.

Найбільш перспективним, є залучення до антитерористичної діяльності в напрямі профілактики тероризму якомога більшої кількості цивільного населення, організувавши на державному рівні здобуття ними відповідних знань і умінь, тобто формування в цивільного населення превентивного антитерористичного досвіду.

Поняття протидії тероризму й застосування для цього превентивних заходів поступово утверджується у нашому суспільстві. Зокрема,   ефективна протидія тероризму можлива лише на основі вжиття попереджувальних заходів  реальним загрозам безпеки громадян.

Очевидно, що для зменшення психологічного напруження в суспільстві, мінімізації можливих негативних наслідків під час терористичних виявів необхідно на державному рівні забезпечити формування в мирних громадян превентивного антитерористичного досвіду.

Під превентивним антитерористичним досвідом (далі – ПАТД) цивільної людини розуміємо інтегративний особистісний захист прав і свобод громадян. Відповідно до Конституції України, утвердження й забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ч. 2 ст. 3), кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права й свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55). Із цими законодавчими нормами пов’язаний принцип забезпечення прав і свобод людини.

Зазначений принцип виключає можливість застосування будь-яких форм насильства, обману, зомбування тощо. У ситуаціях терористичних загроз особливо запитаною стає повага до прав і свобод людини, тому держава з усією відповідальністю має поставитися до забезпечення гарантій прав і свобод громадян.

Аналіз світового антитерористичного досвіду свідчить, що тероризм зароджується й поширюється там, де порушуються права і свободи людини.

Він становить найбільш небезпечну загрозу правам і свободам людини вже тому, що терористи захоплюють заручників, застосовують фізичне та психічне насильство, тобто порушують права й свободи людини. Усупереч свободам людей, терористи нав’язують свою політичну волю іншим членам соціуму. У такому контексті свобода як вияв соціальної сутності людини зумовлює важливе значення цього принципу, що є основою буття людини, реалізації її прав і свобод.

Можна з максимальною вірогідністю припустити, що загроза тероризму правам і свободам людини зменшиться, коли вона володітиме превентивним антитерористичним досвідом.