«ЧОМУ СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА МАЄ ТАКУ ВЕЛИКУ СИЛУ І ЯК ПРАВИЛЬНО НЕЮ КОРИСТУВАТИСЯ» – ПОРАДИ ВЛАДИКИ ВЕНЕДИКТА

«ЧОМУ СТРІТЕНСЬКА СВІЧКА МАЄ ТАКУ ВЕЛИКУ СИЛУ І ЯК ПРАВИЛЬНО НЕЮ КОРИСТУВАТИСЯ» – ПОРАДИ ВЛАДИКИ ВЕНЕДИКТА

Ми не ставимо перед собою за мету когось в чомусь переконувати кожне вправі сам може вирішувати до чого відноситись скептично і у що вірити.

«Чому стрітенська свічка має таку велику силу і як правильно нею користуватися» – розповів владика Венедикт.

15 лютого Христова Церква святкує Стрітення ГНІХ. В основу свята лягла подія зустрічі праведника Симеона та пророчиці Анни із Немовлятком Ісусом на сороковий день по Його народженні. Джерело

У нашій церковній традиції цього дня прийнято йти до храму зі свічками та їх там освячувати. Про це розповідає владика Венедикт, голова Патріаршої літургійної комісії УГКЦ.

Cаме слово «стрітення» вже вказує на те, що контекст свята стосується певної зустрічі. Про що йдеться?

Свято Стрітення належить до т. зв. Господських свят. Святе Письмо оповідає нам про зустріч Немовлятка Ісуса із праведним Симеоном та пророчицею Анною. За єврейською традицією 40-го дня після народження дитину приносили до храму, де батьки складали подячну жертву Богові за неї. В євангельській розповіді описується, що маленького Ісуса приносять до храму. Це свідчить про те, що Христос підкорявся Закону, який тоді існував. Тобто, з одного боку, Він приймає тодішні закони, а з іншого – наповнює їх іншим сенсом.

Оскільки ця зустріч із цими праведниками лягла в контекст свята, то, мабуть, тому наступного дня по Стрітенні (16 лютого) святкується пам’ять святих Симеона та Анни. А що про них відомо?

Передання мовить, що Симеон був одним із тих, хто переписував Старий Завіт з єврейської на грецьку мову. Коли він дійшов до того місця перекладу, в якому йшлося про те, що Діва породить Сина, йому важко було в це повірити і він засумнівався в цьому.

Однак йому було Одкровення, що доти він не помре, доки не побачить Месію. Він прожив 300 років, чекаючи на прихід Сина Божого. Ми під час вечірнього богослужіння співаємо: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико…». Однойменна пісня Симеона. У ній ідеться про радість Симеона від зустрічі із Господом.

Пророчиця Анна також дуже чекала на прихід Спасителя. Про це вона пророкувала, перебуваючи увесь час в глибокій молитві та пості. А це величезні два знаряддя, особливо в тяжкій теперішній ситуації в Україні. Бо завдяки молитві ми можемо висловлювати Богові все те, що нам болить, те, чого ми прагнемо, та слова подяки. Постити – означає обмежувати себе в тому, до чого ми найбільше прив’язані.

У нашій церковній традиції цього дня благословляють свічки. А звідки взявся такий цікавий звичай?

Ця традиція сягає XVII століття. Ще Петро Могила у своєму «Требнику» вводить цей Чин освячення свічок. На наших землях цієї традиції дотримуються всі: і православні, і католики. Римо-католики цього дня здійснюють похід зі свічками. Адже свічка – символ світла. Хоч би якою сильною була темрява, коли ми запалимо свічку, вона щезає. Свічка – ще й приклад Христа, який прийшов на землю як «Світло для світу». Свято Стрітення продовжує ідею боговтілення; Ісус прийшов на землю, несучи людині Правду. Тому освячені свічки є знаком світла Христового.

Багато християн приділяють великого значення саме стрітенській свічці. То як нею правильно користуватися?

Щодо цього немає певних приписів. Однак стрітенську свічку прийнято запалювати під час складних ситуацій. Однак, варто пам’ятати, що суть полягає не у свічці. Важливою є наша віра. Бо, як бачимо із Євангелія, Господь «дає по вірі людей» не через вживання того чи іншого предмету, а через нашу християнську позицію. Тому неважливо, чи маємо ми стрітенську свічку, чи ні. Питання в нашій довірі до Бога і в нашому розумінні, що Він є «Світлом для світу». Однак не заперечую важливості значення цієї свічки. Бо вона є знаком присутності Божого світла.

На ваш погляд, де сучасний українець може зустріти Христа?

Бог є той, про якого ми кажемо у молитві «Царю Небесний». Він є всюди і все наповняє. Однак чому ми не можемо зустріти Христа? Бо ми перейняті іншими речами: проблемами, ідеями, думками. Але чи в цих речах є Божа воля? Наше життя і його кінець має бути здійсненням Його волі. Зустріч із Господом є в нашій молитві, у Пресвятій Євхаристії, коли ми приймаємо Його Тіло та Кров, у читанні Святого Євангелія, яке є нагодою розвивати цю зустріч. Однак молитва, Євхаристія, читання Біблії – миті.

А далі що? Якщо ми це не переносимо в наше щоденне життя, тоді можна нас вважати безбожниками. Кожна мить нашого життя має бути нагодою для зустрічі з Ним. Бо буття людям дає Бог.

Ситуація, яка панує в Україні, – невипадкова. За нею також стоїть Бог. Нам важливо навчитися за кожною ситуацією простежувати Божий промисел. Тоді ми можемо зустрічати Його. Адже Він чекає на нас. Але чи ми готові зустрітися із Ним? Це непросто. Бо ми дуже матеріалізовані. Візьмемо за приклад мучеників. Для них нічого не мало значення і навіть смеpть, а тільки Бог. Бо коли ти зустрічаєш Бога, то ніщо тебе не може із Ним розлучити. Навіть смеpть.

Розмовляла Руслана Ткаченко