Комітет Державної Безпеки СРСР називають однією з найбільш потужних та впливових спецслужб свого часу. Її агентурна мережа огортала собою майже весь світ, просуваючи інтереси комуністичної партії на всіх континентах. Ця організація без перебільшень була монстром, чиє ім’я навіть боялись вимовляти вголос.

Та в буремному 1917 році до цього було ще дуже далеко. Лютнева революція потягнула за собою “червоний” жовтень. У ході перевороту більшовики, радикальне крило російської соціал-демократичної робітничої партії, на чолі із Леніним захопили владу в Петрограді. Достатньо цікаво склалася ситуація в радянській Росії одразу після Жовтневого перевороту. 

Більшовицьку владу ніхто не сприймав як реальну силу. Всі чекали, що після перевороту та повалення тимчасового уряду відбудуться збори і вони встановлять нормальну легітимну владу. Підтримка більшовиків на той час була зовсім не такою масовою, як згодом написали в радянських підручниках.

До Леніна та його соратників приєдналась частина працівників фабрик та заводів, деякі солдати та найбідніші селяни. А от чиновники, які забезпечували життєдіяльність післяреволюційного Петрограда, масово виступили проти нової влади.

Створення Всеросійської надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем

Більшовики розуміли: якщо не почати діяти негайно, то владу в Петрограді вони втратять так легко, як і захопили. 20 грудня 1917 року з ініціативи голови Ради народних комісарів Володимира Леніна та секретаря Російської Соціал-демократичної партії більшовиків Фелікса Дзержинського на світ з’явилась ВНК – Всеукраїнська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем.

Крім боротьби із противниками режиму всередині радянської Росії, тобто політичної поліції, ВНК виконувало також функції розвідки та контррозвідки.  Очолив новостворену спецслужбу все той самий Фелікс Дзержинський. Один з ідеологів червоного терору, якого невдовзі назвали “залізним”.

Історія походження прізвиська “залізний”

Журналіст Володимир Мисан-Мілясевич розповів, що коли більшовики переїхали з Петрограда до Москви і зайняли будівлю на Луб’янській площі, тій, в якій зараз знаходиться ФСБ, Дзержинському виділили кабінет на другому поверсі. Одного дня у відчинене вікно хтось закинув гранату, тож Дзержинський проявив небачену швидкість – і заскочив у залізний сейф.

Пролунав вибух, граната розворотила пів кабінету. Коли забігли чекісти, вони побачили, що всюди висить пилюка від штукатурки, меблі повністю розбиті, а з залізного сейфа вилазить Фелікс Едмундович. І саме за це він отримав прізвисько “залізний Фелікс”,
– пояснив журналіст.

Хто потрапив до новоствореної ВНК

Якою б не була легенда походження прізвиська Дзержинського, чи не найбільша проблема, з якою зіштовхнувся на старті свого існування орган “диктатури пролетаріату”, став брак професійних кадрів. Першими в лави чекістів увійшли найбільш ідейні комуністи – досвідчені підпільники та революціонери з досвідом боротьби з царською охоронкою.

А от вербувати в НК колишніх агентів імперської розвідки та жандармерії пролетарській державі було не з руки. Якось не в’язалось із гаслом “ми побудуємо новий світ”. Та зрештою, навіть їм довелось накинути на плечі шкіряні пальта, негласно зайнявши посади таємних радників НК. Разом із ними до лав надзвичайної комісії нерідко потрапляли й шукачі пригод, люмпенізовані елементи та відверті садисти. Це багато в чому зіграло роль у майбутньому розвитку служби. 

Один з варіантів тортур, які використовували ці люди: брали щура, запускали його в трубу, один кінець якої був прив’язаний до живота. Голодна тварина прогризала собі шлях, тож людина розповідала все, що знала і не знала,
– розповів старший науковий співробітник Інституту історії України НАН Роман Подкур.

Менше, ніж за рік після створення, НК отримала і свою ударну силу – Корпус військ Надзвичайної комісії. Це були 35 батальйонів по 750 бійців, озброєних кулеметами, артилерією та навіть бронемашинами.

Розростання мережі НК

Спецслужба вийшла за межі Петрограду. Відділи НК організовувалися в губерніях та повітах на всіх підконтрольних більшовикам територіях. Особливі відділи НК з’явилися в Червоній армії. Орган поступово проникав в усі сфери життя охопленої війною Росії. Лютневий декрет “Социалистическое отечество в опасности”, який прийняла Рада Народних Комісарів під час німецького наступу, ще більше розширив права чекістів і фактично легалізував масові вбивства.

Чисельність, озброєння та мандат на тотальне винищення контрреволюції давали чекістам можливість ефективно діяти силовими методами, а про рішучість та жорстокість Дзержинського і досі ходять страшні легенди. Журналіст Володимир Мисан-Мілясевич розповів, що в 1918 році на одному з засідань Раднаркому Ленін передав Дзержинському записку, в якій було написано питання: “Скільки в нас у тюрмах конрреволюціонерів?”. Дзержинський відписав, що 1500.

Від Ілліча записка повернулась із хрестом навпроти цифри 1500. В ту ж ніч, усі ці 1500 контрреволюціонерів були розстріляні. На наступний день, коли Дзержинський зустрівся з Леніним і прозвітував йому, той сказав: “Фелікс Едмундович, ви мене неправильно зрозуміли. Я поставив хрест просто тому, що прочитав вашу записку”, 
– пояснив журналіст. 

Втім, страх і груба сила – не єдине, що було в арсеналі “червоної” влади. У неспокійній Росії 1918 року НК стала головним знаряддям підкилимних ігор Леніна і компанії, які прагнули усунути своїх політичних конкурентів. Одними з перших всю силу цієї організації на собі відчули соратники більшовиків – ліві соціал-революціонери. 

Вбивство графа Мірбаха

6 липня завідувач відділу НК по боротьбі із міжнародним шпигунством 20-річний Яків Блюмкін вбив німецького посла графа Мірбаха. Молодий чекіст належав саме до лівих есерів. Це дало більшовикам привід звинуватити їх у спробі розв’язати війну із Німеччиною. 

Загін чекістів, який особисто очолював Фелікс

Дзержинський, вирушив на затримання вбивці. Але однопартійці Блюмкіна, які також служили в НК, не лише не видали свого. Вони заарештували самого голову НК. Між більшовиками та соціал-революціонерами зав’язався бій. Повстання тривало два дні, і зрештою партійну верхівку есерів арештували.

Влада в радянській Росії зосередилася в руках Леніна та його оточення. А от людина з якої фактично і почалось повстання есерів, вбивця графа Мірбаха Яків Блюмкін, не просто залишився у живих. Він ще багато років вірою і правдою служив у НК. 

Початок “червоного терору”

Втім, більшовикам цього було недостатньо. Партія шукала привід ще більше закрутити гайки, і отримала його 30 серпня 1918 року. У Петрограді вбили голову місцевої НК Мойсея Уріцького. Того ж дня у Москві під час виступу на заводі Міхельсона напівсліпа есерка Фанні Каплан вистрілила в Леніна.

У відповідь на замахи 5 вересня, Рада Народних комісарів прийняла декрет “Про Червоний Терор”. Його зброєю та головним виконавцем стала все та ж Надзвичайна Комісія на чолі з Феліксом Дзержинським. 

Створення нового карального органу

У 1922 році закінчилася громадянська війна й утворився Радянський Союз. Аби продемонструвати народу, що потреба у надзвичайних заходах відпала, більшовики ліквідували НК та створили на її місці ДПУ – державне політичне управління. Однак, зміни лишилися лише на папері. Очолюване Дзержинським нове відомство продовжувало діяти методами НК. 

Головним завданням нового органу була все та ж боротьба з контрреволюцією в будь-яких її проявах та виконання “особливих” завдань партії. Для цього у підпорядкуванні ОДПУ перебували особливі частини військ для придушення громадських заворушень і боротьби з бандитизмом. Крім іншого, ОДПУ виконувало і зовсім не типові для спеціальної служби завдання: займалося охороною залізничних та водних шляхів, виконувало функції прикордонників та навіть боролося з дитячою безпритульністю. 

Контролюючи ворогів партії всередині країни, політуправління не випускало з виду і тих, хто був змушений емігрувати закордон. Агенти колишньої НК під прикриттям проникали в середовище білогвардійців та українських самостійників. Однією з найбільш вдалих та показових операцій, які провело ОДПУ на початку 1920 років, стала операція “Тютюн”.

Операція з ліквідації Юрія Тютюнника

Метою операції було виманити з польської еміграції одного з найбільш видатних та небезпечних для СРСР українських діячів – генерал-хорунжого армії УНР Юрка Тютюнника. Після провалу Другого зимового походу 1921 року, він осів у Польщі, де разом з іншими національно-демократичними силами готував чергове антибільшовистське повстання в Україні.

Москва була проінформована про плани українського генерала, тож чекісти вирішили діяти. Реалізацію операції поклали саме на український відділ ОДПУ. Завербований чекістами агент 103 (Заярний) переконує Тютюнника, що в Україні діє Вища військова рада – повстанська організація, яка мала на меті повалити більшовистський режим. І, мовляв, єдине, чого не вистачало заколотникам – це досвідченого бойового командира, який би їх очолив.

За час стеження за Тютюнником чекісти встигли вивчити славолюбний характер генерала, та обернули ці риси проти нього самого. Тютюнник, який мріяв стати новим Наполеоном, погодився на пропозицію, і пастка закрилась. Адже Вища військова рада від і до була вигадкою НК.

Реформа у правоохоронній структурі СРСР

У 1924 році секретному відомству підпорядкувалися органи міліції та карний розшук. Так почався процес злиття органів держбезпеки з органами внутрішніх справ. Реформа потягнула за собою і відтік кадрів з Об’єднаного державного політичного управління. Палкі революціонери були виснажені громадянською війною і тепер прагнули спокійного життя. Його шукали переважно у партійних органах влади. Та й грошове забезпечення чекістів подекуди бажало кращого. 

Дійшло до того, що жінки-співробітники ДПУ займалися проституцією. Вони не могли вижити ні на ті гроші, ні на пайки. Це такий факт. Є опубліковане листування в фонді Дзержинського, яке ми знайшли,
– розповів старший науковий співробітник Інституту історії України НАН Роман Подкур.

Розуміючи небезпеку такого жалюгідного становища вірних псів режиму, Дзержинський влаштував збільшення фінансування, та повернув елітність політуправлінню. На той самий час припала і чергова активізація діяльності ОДПУ закордоном. Чекістів тепер цікавили не лише білі емігранти та вороги більшовиків в екзилі.

Партія готувала ґрунт для розпалення полум’я світової революції. Найбільш помітним вплив контори був у Персії та Афганістані. Відділ зовнішньої розвідки очолив Меєр Триліссер – професійний підпільник і близький соратник Дзержинського. Головним завданням діяльності свого відомства він бачив викриття, протидію та ліквідацію антирадянських і шпигунських організацій, що базувалися за межами СРСР.

Коли в 1922 році Володимир Ленін важко захворів, і стало очевидно, що довго він не протягне, всередині партії розпочалася боротьба за владу. Вождь прожив ще два роки, але до останніх хвилин був проти того, аби його наступником став тодішній генсек ЦК ВКП(б) Йосип Сталін. Та остання воля Леніна, не без участі політичного управління, була прихована від широких партійних мас. 

На момент смерті Володимира Ульянова, крім Коби, реальні важелі пливу в молодому Радянському Союзу мали Фелікс Дзержинський та Народний комісар з військових і морських справ Лев Троцький. Сталін і Дзержинський були єдині у своїй ненависті до військового наркома. І цей союз став чи не вирішальним моментом у приході тирана до влади.