“Арештована коляда”: в ці дні 1972 року мижебраться почали арешти шістдесятництва

“Арештована коляда”: в ці дні 1972 року мижебраться почали арешти шістдесятництва

Сьогодні важко знайти свідомого українця, який нічого не чув про шістдесятників, диседентський рух, та таких якскравих його представників, як Вячеслав Чорновіл або Василь Стус. Саме в ці дні далекого 1972 року стали чорними в календарі цвіту української нації. Про це пише ЕкоІнвест із посиланням на матеріали Радіосвободуи.

30 грудня 1971 року у Москві Політбюро ЦК КПРС постановило провести всесоюзну кампанію проти дисидентів та «самвидаву». А вже через 5 днів — 4 січня 1972 року у Чопі КДБ заарештував бельгійського туриста українського походження Ярослава Добоша, в якого конфіскував копію «Словника рим української мови» політв’язня Святослава Караванського.

«Органи» звинуватили Добоша в тому, що він виконував роль зв’язкового між закордонними антирадянськими центрами та дисидентами в Україні. У ніч на 13 січня під приводом ліквідації так званої «мережі Добоша» КДБ заарештував у Києві та Львові 20 осіб.

Згадує учасниця дисидентського руху Михайлина Коцюбинська: «Сказати, що це був якийсь особливий шок, не можна, бо ми знали, що таке може статися. Передусім треба було консолідувати сили, підтримати рідних. Ну, потім друге питання — це: коли прийдуть до тебе? Кожен з нас чекав. А тим часом ми якось відчули, що ми разом. Що наша малесенька щопта готова стояти плече до плеча, і що нам вдасться зберегти те, що Стус називав „прямостоянням“».

«Антирадянська агітація і пропаганда»

У квітні почалася друга хвиля арештів, зокрема, 18 квітня КДБ заарештував Івана Дзюбу, а у липні – Василя Лісового та Євгена Пронюка. Загалом упродовж року радянська влада ув’язнила близько ста осіб, і серед них В’ячеслава Чорновола, Ірину та Ігоря Калинців, Івана Геля, Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), Василя Стуса, Івана і Надію Світличних. Більшість із них засудили за «антирадянську агітацію і пропаганду» до 7 років ув’язнення у таборах суворого режиму та 5 років заслання.

Згадує колишній радянський політв’язень Євген Сверстюк: «І ми знали, що будуть арешти, і ми знали, що ті арешти будуть жорстокими і будуть означати наступ на особу і знищення особи фізично. І разом з тим ми не мали ніякого іншого виходу, тому що за нами була правда, і від правди відступати не можна. Мусить бути та жменька людей, яка іде по висхідній».