Сьогодні важко знайти свідомого українця, який нічого не чув про шістдесятників, диседентський рух, та таких якскравих його представників, як Вячеслав Чорновіл або Василь Стус. Саме в ці дні далекого 1972 року стали чорними в календарі цвіту української нації. Про це пише ЕкоІнвест із посиланням на матеріали Радіосвободуи.

30 грудня 1971 року у Москві Політбюро ЦК КПРС постановило провести всесоюзну кампанію проти дисидентів та «самвидаву». А вже через 5 днів — 4 січня 1972 року у Чопі КДБ заарештував бельгійського туриста українського походження Ярослава Добоша, в якого конфіскував копію «Словника рим української мови» політв’язня Святослава Караванського.

«Органи» звинуватили Добоша в тому, що він виконував роль зв’язкового між закордонними антирадянськими центрами та дисидентами в Україні. У ніч на 13 січня під приводом ліквідації так званої «мережі Добоша» КДБ заарештував у Києві та Львові 20 осіб.

Згадує учасниця дисидентського руху Михайлина Коцюбинська: «Сказати, що це був якийсь особливий шок, не можна, бо ми знали, що таке може статися. Передусім треба було консолідувати сили, підтримати рідних. Ну, потім друге питання — це: коли прийдуть до тебе? Кожен з нас чекав. А тим часом ми якось відчули, що ми разом. Що наша малесенька щопта готова стояти плече до плеча, і що нам вдасться зберегти те, що Стус називав „прямостоянням“».

«Антирадянська агітація і пропаганда»

У квітні почалася друга хвиля арештів, зокрема, 18 квітня КДБ заарештував Івана Дзюбу, а у липні – Василя Лісового та Євгена Пронюка. Загалом упродовж року радянська влада ув’язнила близько ста осіб, і серед них В’ячеслава Чорновола, Ірину та Ігоря Калинців, Івана Геля, Василя Романюка (майбутнього патріарха Володимира), Василя Стуса, Івана і Надію Світличних. Більшість із них засудили за «антирадянську агітацію і пропаганду» до 7 років ув’язнення у таборах суворого режиму та 5 років заслання.

Згадує колишній радянський політв’язень Євген Сверстюк: «І ми знали, що будуть арешти, і ми знали, що ті арешти будуть жорстокими і будуть означати наступ на особу і знищення особи фізично. І разом з тим ми не мали ніякого іншого виходу, тому що за нами була правда, і від правди відступати не можна. Мусить бути та жменька людей, яка іде по висхідній».