Президент Росії Володимир Путін намагається знищити не лише Україну та українців, сьогодні він чинить геноцид щонайменше проти двох націй, прирікаючи і росіян на тотальну ізоляцію, та приймаючи рішення, які йдуть в розріз їхніх інтересів. Таку думку висловив аналітик інформаційного агенства CNN Нік Робертсон, та додав наступне:

Протягом останніх кількох місяців, коли я працював над репортажами із Москви, я зустрів багато людей, які були нажахані, шоковані та заціпенілі безтурботною агресією Путіна. Деякі з них повірили йому, коли він сказав, що не вторгнеться в Україну. Деякі навіть знали впливових фігур у найближчому оточенні Кремля і думали, що розуміють червоні лінії президента, але тепер ця довіра підірвана, і вони бояться, що тепер уже немає жодних меж.

Що робить дії Путіна ще більш аморольними, так це те, як він постійно бреше в очі. Взяти лише до прикладу його брехню, що зібрані ним війська проводять навчання на кордонах України. Звичайні москвичі навіть не здригнулися, коли він здійснив цю зраду, повівши націю на війну на коктейлі з ретельно тушкованих образ.

Путін витратив роки на створення фальшивої історії зараз своїх імперських амбіцій. Він стверджував, що в побажаннях, у яких йому було відмовлено, як-от вихід НАТО з лінії 1997 року або заборона членства України, винен Захід. Але якщо Путін і справді вірив, що безпеці Росії хтось загрожує, і що сучасний західний світ протистоїть йому, то правда полягає в тому, що він просто відстав від розвитку світу.

Смак свободи

Мій перший візит до Москви відбувся в 1990 році, незабаром після того, як почала падати залізна завіса. Я бачив падіння Берлінської стіни, що провіщало возз’єднання Східної та Західної Німеччини, і був у Бухаресті невдовзі після того, коли було затримано президента Румунії Ніколае Чаушеску.Тоді пачка американських сигарет Marlboro, дозволяиа вам поїхати на таксі, ще одна пачка заплатила за стрижку. Москва нарешті з’єдналася зі світом; у нашому бюро були телефонні лінії, які я допомагав встановити, будучи молодим інженером, які були прямими супутниковими розширеннями до нашого комутатора в Атланті.

У ці яскраві довгі літні дні останній лідер СРСР Михайло Горбачов дав нашій мережі дозвіл на встановлення сцени на Червоній площі в центрі російської столиці. Ми були першими західними ЗМІ, які вели пряму трансляцію з легендарного військового плацу, у дворах від могили Леніна в тіні передчуття цегляних стін Кремля, і були свідками останнього партійного з’їзду Радянського Союзу.Світ змінювався, холодна війна відтанула, відкривалися нові горизонти, і покоління росіян ось-ось мало відчути смак свободи, якої вони прагнули.

Сім років по тому я допоміг Горбачову, який був відсторонений від влади незабаром після нашого дебюту на Червоній площі, скинутий після державного перевороту, і якого змінив алкоголік Борис Єльцин, піднятися хиткою залізною драбиною на іншу живу сцену на вершині шикарного нового готелю західної мережі, де ми висвітлювали вибори того року. 

Здавалося, що демократія на порозі.

Ночі в Москві в 1997 році були дикими. Країна була в динаміці, їй треба було заробити величезні статки для олігархів. Щойно створені в єгері, перетворилися на браконьєрів, апаратники КДБ стали мафіозними ділками, які прибирали до рук державні активи, а Путін пробивався до влади.

І з якогось дива Єльцин витягнув Путіна з корупційного середовища в Кремлі, щоб замінити його на посаді президента Росії, а натомість Єльцин, який боровся зі звинуваченнями в корупції, отримав імунітет від судового переслідування.

Якийсь час після того, як Путін прийшов до влади на зламі тисячоліть, у новому російському лідері був проблиск модернізатора, але ця репутація проіснувала недовго. З неприборканою пристрастю він незабаром увійшов у націоналізм, пререйнявся імперською ностальгією, а консерватизм Російської православної церкви розпалив підозри радянських часів до західних людей і придушив інакомислення. Нічого не було зроблено, щоб зробити Росію кращою країною і кращим місцем для життя; докладено максимум зусиль для узурпації влади.

Він швидко скинув усі залишки ліберальної шкіри, як сам стверджує, ніколи не була його: на його думку, розпад Радянського Союзу був національним лихом, і він мав намір виправити його. І хоча він прийшов до влади, пообіцявши викорінити корупцію, насправді вона лише поглибилась під його правлінням.

Цього року, коли я був у Москві, висвітлюючи наростання та початок війни в сусідній Україні, мені стало до болю ясно, що так само, як нацисти в Німеччині протягом 1930-х і 40-х років, Путін ухвалив закони за власним наказом. І, як і багато інших диктаторів, російський президент безжально створює репресивний, заснований на співучасті державний апарат, який він сам побудував, щоб слухняно запровадити втілювти в життя найбожевільніші ідеї. Одним словом, кожне його бажання легко виконується.

Палаюча лють

Останніми днями забиті транспортні артерії Москви пульсували миготливими блакитними вогнями поліцейських машин всіх форм-факторів, від легкових гаїшників до вантажівок, навантажених заарештованими протестувальниками, їх різкі сирени наполягають на тому, щоб інший транспорт поступався.

Оскільки все більше українських міст руйнувалося під російськими бомбардуваннями, домашні поліцейські, готуються до заворушень. Путіна дав їм всі засоби, щоб придушити будь-яку симпатію до своїх сусідів. По всій Росії протягом першого тижня війни було заарештовано понад 1000 протестувальників щодня.

Ми спостерігали, як молодих і старих чоловіків і жінок били кийками, болісно загинали руки за спини, обличчям били об асфальт. Для цього Путін виростилв цілу гілку влади в державі, і зараз нею невпинно орудує.

Коли бачиш, що відбувається і в Україні, і в Росії, знаєш, що постраждають невинні, ти відчуваєш, що твій голос придушений і намагається марно кричати проти очевидного прдукту божевілля яким пропагандисти виправдодвують війни Путіна.

Кожен морально огидний обурливий вчинок подають як ще одна порція вугілля до вогню, який розпалює ненависть. Кожного морозного вечора, спостерігаючи за протестувальниками, заарештованими за те, що вони наважилися поставити під сумнів війну Путіна, наважилися висловити власні погляди, по шкірі йде холодок, що будь кого можуть кинути у полум’я ненависті.

Війна в Україні, є горнилом виклику автократії демократії, де свобода зустрічається з грубою силою та цинічними законами.

Путін сформував російську державу цілком за своїм образом, і цей продукт божевілля нелегко виправити. Більшість переляканих, співучасники занадто глибоко погрузли, щоб змінити свої дії, його санкціоновані друзі попереджені про необхідніть проковтнути свій гнів і прийняти втрати як дань для всієї команди. І вони чинять безумство із обличчям справжніх патріотів.

На вулицях всі наманаються триматись подалі від ОМОНу, антивоєнні протестувальники придушили свої почуття, розповідаючи нам про свої муки, про «любити Росію», «ненавидіти Путіна» і розриватися від бажання бути «де завгодно», але не тут.

Путін посіяв гіркі зерна, а міжнародний осуд лише посилює його нахабство, ламаючи тих хто не бажає коритись. Незалежні ЗМІ, які потребують життєзабезпечення після того, як російські служби безпеки нібито отруїли лідера опозиції Олексія Навального майже два роки тому, раптом задихаються під жорсткими новими законами про ЗМІ, які затикають будь-яку критику, що карається до 15 років позбавлення волі.

Менш ніж за місяць до вторгнення Путіна я познайомився з ведучою Катериною Котрікадзе з TV Rain, однієї з останніх незалежних станцій. Її слова тоді були пророчими: «Ви ніколи не можете бути впевнені, що завтра ваша телестанція все ще буде жива, в ефірі й мовленні».

Через кілька днів після початку війни Путін закрив її. Котрікадзе, красномовний голос знедолених світлих надій Росії, тепер у бігах за межами Росії зі своїм чоловіком-редактором та їхніми розумними маленькими дітьми. Без них країна темніша

Так звана «Військова спецоперація» Путіна в Україні виглядає ще жахливіше за усі його попередні війни: Сирія, Чечня та Грузія. 

Життя наче зупиняється, міста наосліп розбиті ракетами великої дальності та артилерійськими снарядами, щоб задовольнити його бачення.

Неможливо знати, де закінчується його лють, в Україні чи за її межами. Путін постійно бреше, і оперує фейками, що Україна не є справжньою країною, з якогось дива він вважає її частиною Росії, але сьогодні лише останній дурень не розуміє, що це абсолютно загарбницька війна і якщо його не зупинити то він піде далі.

Він також стверджує, що ніби НАТО є справжньою його проблемою, але чи варто припускати, що він мав намір зупинитися на кордоні західного військового альянсу? Сьогодні під питанням чи буде створена нова залізна завіса, чи вибухне Третя світова війна?

У Москві на це відповідати не треба. По дорозі в аеропорт у суботу я побачив те, що, здавалося, кортеж якихось прихвостнів Путіна який промчав із шаленою швидкістю під спалахи миготливих вогнів і сирен, рух було заборонено і всіх брутально вигнали з дороги. Це було своєчасне нагадування, про те, що я знаходжусь у володінні імператора, якому ніхто не сміє заперечувати.

Частково біль від того, що бачиш усе це, пов’язаний із усвідомленням того, що велика частина величезного багатства інтелекту та ресурсів Росії залишається невикористаною банально лише тому, що незатребувана. А тим часом одна людина та його друзі руйнують країну.Те, що я точно знаю, коли виїжджаю, так це те, що це його війна, а не війна Росії. Питання, яке стоїть перед світом сьогодні, полягає в тому, як прояснити цю відмінність одурманеному та заляканому російському народу?