…Він же тільки ось повернувся після весілля! Куля в потилицю!.. “Будьте гідними ранкового сонця”!
Будьте гідними ранкового сонця…. «Ми з Мішою та Ешлі стоїмо в підвалі на КСП на Авдосі. Чекаємо дозволу рушити забрати тіло. Ще одне тіло… І розуміємо, що щось не так. Я помітила поведінку командира та інших, яка була не такою як завжди, коли з’являвся ще один загиблий.
“Бл@ть.Пиз@ец. Він же тільки ось повернувся після весілля”.
Куля в потилицю. Хоча ще за день до цього ми бачили його на РОПі й він був живий, говорив, курив. Ми поїхали забирати його тіло у чорному мішку. Знаєте, у них якийсь специфічний хімозний запах.
Ми передаємо мішок нашому медеваку. Я підходжу до Роксі й кажу на вухо: “Уявляєш, він тільки вчора з відпустки повернувся, тільки одружився…”
А сьогодні він лежить мертвий, розумієте???
Роксі не наважилась в машині відкрити мішок. Вона була наче десь далеко, а в голові лише ті мої слова про весілля.
Коли медевак приїхав на точку, де залишаємо тіла, Роксі стала на коліна, відкрила і викрикнула: “БЛ@ть,ПОДИВІТЬСЯ!”. Загиблий лежав у вишиванці, такій красивій, він носив її часто судячи з фото й можливо навіть вірив, що то його оберіг. Броню перед тим зняли та лишили на КСП.
Роксі дістала з кишені його телефон, а там – закохана пара на заставці. Дістала обережно загорнутий у два файлики дитячий малюнок…
Потім мені писала дружина Івана Дребота, ми з нею говорили про те що сталося, про те як вони познайомилися під час її приїзду як волонтера. Вона залишилась в Авдіївці задля нього… Була поруч в останній день. Я знала її біль, дуже добре знала.
Я не забуваю цю історію. І Роксі не може забути. Неможливо забути те, як вкрали життя у чоловіка, який тільки день тому повернувся на передову після весілля, після відкриття дверей у нове життя, якого він прагнув.
Не знаю чому розказую ці історію. Може тому що вона занадто закарбувалась своїми символами, знайомим мені болем втрати.
І цією вишиванкою.
Будьте гідними. Роксі каже “Будьте гідними ранкового сонця”. Мені подобається ця фраза… Нагадує ,що сонце я бачу лише завдяки таким ,як Іван…»
(c) Катерина Галушка, парамедик у Госпітальєрах (твітер – katalina_ada)