Взаємовідносини між сусідніми національними спільнотами складалися й складаються під впливом різноманітних обставин — політичних, економічних, культурних тощо. Процес їхнього етнічного й політичного зміцнення нерідко призводив до зіткнення інтересів, на основі чого розгортаються міждержавні конфлікти.

З будь-якої історії конфлікту минулого сучасники можуть взяти або урок того, що більше ніколи не повториться, або навпаки – виправдання свого небажання працювати з сучасністю. На сьогоднішній день ми спостерігаємо використання історії польськими політиками, на жаль, для погіршення українсько-польських відносин, а саме прийняття рішення щодо визнання ОУН, УПА злочинними організаціями, дане питання не один рік точиться у польських провладних лавах.  

Те, що наразі спостерігаємо з польського боку – це бажання розглядати польсько-український конфлікт часів Другої світової війни абсолютно односторонньо, тобто говорити тільки про польських жертв та українських убивць. Очевидно, що з історичної точки зору такий підхід є абсолютно некоректний: поділяти учасників конфлікту на вбивць та жертв лише за національною ознакою неможливо. Українці були як і серед тих, кого вбивали, так і серед тих, хто вбивав. І так само з поляками.

Ми спілкуємось з польськими істориками та, на жаль, системна робота на спеціалізованих майданчиках стала фактично неможливою внаслідок ухвалення Польщею змін до закону про польський інститут національної пам’яті. Парламент Польщі ухвалив низку політичних рішень про те, що українсько-польський конфлікт був геноцидом. А ті, хто незгоден, нестимуть кримінальну відповідальність. І це не щось інше, як досить грубе втручання в історичну дискусію та чіткий прояв бажання поляків цілком її зупинити.

На жаль, виходячи з того, з якою підіймається тема минулого конфлікту, Польща може піти слідами Угорщини. Адже з боку польських політиків ми постійно чуємо речі, які свідчать про узалежнення сучасних українсько-польських відносин від оцінок українцями своєї ж історії. У відносинах між добросусідськими країнами таке було б неможливо.

Та все поступово міняється після Євромайдану: рівень зацікавленості українців до своєї історії зростає, як і рівень можливостей для дослідницької діяльності. Тепер це лише питання часу. І саме тому це одна із причин, чому польські політики так активізувалися.

Нам треба багато працювати та досліджувати. А це значить дивитись на цей конфлікт з обох сторін, намагаючись зрозуміти, що ті події були відголоском дуже брутальної Другої світової війни, а тому і самі були сповнені брутальності. Намагатись зрозуміти, що обидві сторони цього конфлікту чинили речі, які ми з впевненістю можемо вважати воєнними злочинами. Тож і засуджувати ми їх маємо, називаючи конкретні імена – наші та їхні.

А не односторонньо, як це нині робить польська влада: говорячи про конкретні злочини конкретних людей УПА, називати злочинною всю організацію. Ба йти ще далі – називати злочинною всю боротьбу українців за незалежність.