Вам траплялись люди, які своєю тільки присутність вміють наелектризовувати повітря, привносячи відчуття непідробного спокою і порядку? Кажуть таким був Вячеслав Чорновіл.

Вiн залишився таким, яким запам’ятали його люди — бунтiвником, що перевернув країну, збудив її з комунiстичного сну, хотiв для неї добра та щастя. Про це розповідає likeme.

…У 1998 роцi вiн привiв до парламенту команду iз 48 однодумцiв. I щиро вiрив, що зможе покластися на них за будь-яких обставин. Але вже за кiлька мiсяцiв 30 найближчих соратникiв зреклися його. «Ви — дiдусь-iдеалiст, ваш час давно минув, а нам треба заробляти!» — зверхньо кричали у вiчi 60-рiчному Чорноволу «молодi й енергiйнi» побратими. «Самою полiтикою нинi не прогодуєшся, треба домовлятися з владою», — додавали старшi, на котрих звик покладатися i котрим вiрив.

Спiльними зусиллями вони вiдсторонили свого лiдера вiд керування Рухом, бiля витокiв якого вiн стояв. То були найчорнiшi днi у життi В’ячеслава Максимовича, бо удару в спину завдали не вороги, а найближчi люди. А за мiсяць автiвка, у якiй Чорновiл повертався iз зустрiчей, врiзалась у КамАЗ, що невiдомо звiдки виїхав на трасу… Соратник В’ячеслава Максимовича Ярослав Кендзьор i син Тарас Чорновiл дiляться спогадами про тi часи. — Ви пам’ятаєте момент зради, коли однопартiйцi висловили недовiру своєму лiдеру? Я. Кендзьор: — Так, це сталося 19 лютого 1999 року.

Володимир Черняк вийшов на трибуну, зачитав вердикт про недовiру й усунення Чорновола з посади голови парламентської фракцiї Руху. Називав поiменно вершителiв цього акта — чiтко, голосно, повiльно. Було видно, що вiн дiстає неймовiрну насолоду вiд приниження людини, якiй ранiше i слова поперек боявся сказати.

«Червона» частина депутатiв, аплодуючи, стояла i вигукувала в бiльшовицькому екстазi: «Руховцы, молодцы!!! Давно бы так!»

А вiн сидiв, не опускаючи голови, i дивився просто у вiчi Черняковi. Менi здавалося, ще трохи, i комунiсти закричать: «Розiп’яти його!» У мене, власне, i було таке вiдчуття, нiби людину розпинають, мов останнього злочинця. — Для В’ячеслава Максимовича це було несподiванкою чи вiн очiкував удару? Т. Чорновiл: — Нi, не чекав. Знав, що проти нього визвiрилась когорта полiтикiв, проте суперечки всерединi партiї вважав робочими моментами i думав, що знайдемо компромiс. Не сумнiваюся, що цим публiчним катуванням мого батька свiдомо намагались довести до iнфаркту, знаючи, що вiн вже мав два ранiше. З ним i справдi стався серцевий напад, довелося лягти до лiкарнi. На щастя, все обiйшлося. Скоро вiн повернувся сповненим сили i рiшучостi.

Щоправда, цiлком сивим — за одну нiч волосся срiбним зробилося… Але не втрачав оптимiзму, бо зберiг команду з 18-ти чоловiк. Почав їздити в регiони з виступами, адже збирався формувати iншу власну полiтичну силу.

I вже тодi його довелося знищити фiзично. — Хто з найбiльш вiдомих полiтикiв пiдписався пiд тим листом?

А який було його життя? Він пройшов через зраду і тортури…

Є легенда, як хтось із радянських слідчих спересердя запитав Чорновола: “Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?” – “Як ким? Редактором опозиційної газети”.

В’ячеслав Максимович народився у грудні 1937 року на Черкащині. За кілька місяців до народження було заарештовано його дядька Петра Чорновола – з заслання він більше не повернувся.

В 1960-му він із відзнакою закінчив Київський університет імені Шевченка (журналістика).

Працював на телебаченні, потім на хвилі хрущовської “відлиги” захопився історією української літератури, особливо – донедавна забороненим в СРСР Борисом Грінченком.

В 1963-64 рр. брав участь у будівництві Київської ГЕС.

У 1964-му вступив до університетської аспірантури, але не був зарахований через політичні переконання.

В 1965 році виступив разом із Дзюбою і Стусом на прем’єрі “Тіней забутий предків” у кінотеатрі “Україна” із протестом проти арештів інтелігенції.

За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів засуджений до трьох місяців примусових робіт.

Підготував збірку текстів “Лихо з розуму” (Портрети двадцятьох “злочинців”) – про арештованих у 1965-му шестидесятників – яка була видана на Заході і стала справжньою подією в СРСР і закордоном. В результаті у 1967-му отримав три роки таборів суворого режиму.

В 1969 році на засланні одружується з Атеною Пашко. Вона померла в 2012-му – незадовго до 13-ої річниці смерті чоловіка.

В 1970-му створює підпільний журнал “Український вісник”.

Під час масового погрому шестидесятників у 1972 році отримав від радянської влади ше один термін – шість років таборів і три роки заслання.

Письменник-дисидент Михайло Хейфець назвав свій тюремний нарис про Чорновола “Зеківський генерал”

Єлегенда, як хтось із слідчих спересердя запитав Чорновола: “Ну добре, от уявімо, є ваша незалежна Україна. І ким ви там себе бачите?” – “Як ким? Редактором опозиційної газети”.

Після виходу з мордовських таборів мешкав на засланні у Якутії. У травні 1979 став членом Української Гельсинської групи (УГГ).

У квітні 1980-го заарештований за сфабрикованими звинуваченням (фактично – за участь в УГГ). Засуджений на 5 років тюрми.

В 1985-му повернувся в Україну. Працював кочегаром, бо більше ніде не міг працевлаштуватися. Відновлює підпільне видання “Українського вісника”.

У 1988 році ініціював створення Української Гельсинської спілки як опозиційної КПРС організації партійного типу.

Від моменту створення Народного руху (вересень 1989 року) – його активний член, з 1992-го – співголова.

У березні 1990-го обраний депутатом Львівської обласної ради, з квітня 1990-го до квітня 1992-го – голова облради.

Восени 1991 року В’ячеслав Чорновіл був кандидатом у президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%).

За словами Атени Пашко, так відреагував на свій програш Кравчуку: “Програв не я. Програла Україна”.

З 1990 року – народний депутат.

Керівник депутатської фракції Народного руху України. У січні 1999 року частина рухівців-“прагматиків” на чолі з Юрієм Костенком організувала розкол у партії, створивши альтернативний Рух (зараз Українська народна партія).

25 березня 1999 року Чорновіл загинув у автокатастрофі, коли повертався з поїздки у Кіровоградську філію Руху.

Під Борисполем автомобіль політика врізався у навантажений зерном “КамАЗ” із причепом, який здійснював розворот посеред траси.

Похорони В’ячеслава Чорновола у Києві зібрали 200 тисяч людей.

У березні 2011 року Генпрокуратура передала справу про загибель Чорновола міліції – на додаткове розслідування.

У червні 2011 року було здійснено ексгумацію тіла загиблого.