Щедра талантами аргентинська земля. Ніколін Лочу – яскраве тому підтвердження. Говорити про нього – значить говорити про особистість вкрай неабияку, таку, якою вона буває у людини істинно талановитої і видатної.

Він народився 2 вересня 1939 року в аргентинській провінції Тунуйян, де ріс тихим і спокійним хлопчиком. Правда, умиротворення і витримка, якою славився хлопець, зникала в 9-річному віці. Тоді на нього вперше почали надходити скарги від батьків однокласників, з якими він все частіше бився після занять в школі.

У міру дорослішання Лочу, зростала і кількість противників, в конфлікти з якими він вплутується: часом він вступав в сутичку з двома, а то й з трьома однолітками.

У спробі приборкати норов Ніколіна, батьки привели його в боксерський клуб на сусідній вулиці, де наступні сім років він провів в наполегливих тренуваннях, а потім три роки на аматорських провінційних, регіональних і національних турнірах.

Він міг опустити руки вниз, прибрати їх за спину або скласти на коліна, витягнувши голову таким чином, що виявлявся на вістрі рукавички суперника. Правда, навіть в такому положенні по ньому не могли попасти. Єдине, чого йому дійсно не вистачало – нокаутуючого удару: з 117 перемог, лише 14 він закінчить нокаутом. Втім, боксера це анітрохи не бентежило.

Після приголомшливої ​​любительської кар’єри, в ході якої він провів 122 боїв і всього п’ять разів зазнавав поразки, Лочу вийшов на професійний ринг.

Незважаючи на наполегливу працю і самовідданість у залі, Ніколін так і не зміг відмовитися від згубної звички куріння.

Спортсмен курив воістину багато і там, де інший, здається, про це не міг і подумати. Мало того, що боксер “смолив” перед боєм в роздягальні, він так само робив це в ході поєдинку, під час пауз між раундами. Його секунданти потайки проносили запаленими сигарету боксеру, позбавляючись від диму хитрими маніпуляціями з ватою і пляшкою з водою.

Втім, як вважав сам боксер, це не робило на нього ніякого впливу. У цьому з ним були згодні і люди, що знаходилося в команді спортсмена. Ніхто з них не міг сказати, що він коли-небудь в ході бою жадібно хапав повітря в результаті просідання в витривалості.

Мабуть, цього не траплялося просто тому, що боксер витрачав мінімум енергії під час зустрічі. У його діях не було зайвих рухів, вони були плавними і спокійними, немов спортсмен знав заздалегідь, куди полетить удар. Його рефлекси були воістину фантастичними.

Завдяки ним боксеру підкоряться титули чемпіона Аргентини, Південної Америки, а після і світу, який він захистить п’ять разів.

У 1976 році Лочу закінчить професійну кар’єру, в ході якої проведе 136 боїв, в 117 з них здобуде перемогу, в 4 зазнає поразки, 14 боїв закінчить в нічию і 1 бій буде визнаний таким.

У 2003 році спортсмен буде введений в міжнародний Зал боксерської слави. На церемонії легендарний тренер Анджело Данді скаже:

“Я мав задоволення спостерігати, як працює Ніколін. Він був спритним і розумним. Він був схожий на Віллі Пепа, тобто він міг стояти на одному місці, і ніхто не міг його вдарити. Він був дуже розумним бійцем”.

Через два роки він помре від хвороби легенів, яка була викликана курінням.