Одесит Євген Сафонов (головний редактор Bird In Flight, в минулому – головний редактор The Village) посперечався зі своєю 83-річною бабусею і вирішив переконати, що добре було не тільки “в Союзі”, пише “Крим.Реалії” з посиланням на “Настоящее Время”.

Як тільки влітку 2017 року запрацював безвізовий режим для України, бабуся і онук зібрали документи, взяли коляску, щоб жінці було легше пересуватися, і разом вирушили до Парижа.

До цієї подорожі 83-річна Світлана Григорівна Стаценко їздила лише з чоловіком в Карелію і на Байкал на машині. За кордоном ніколи не була – “а ми тоді і не хотіли особливо”. Але на питання онука, чи хотілося б глянути на якусь іншу країну, відповіла, що на Париж подивитися хотіла б.

Світлана Стаценко в минулому викладач літератури, і Париж добре знає за романами французьких письменників.

“На біометричний паспорт подалися за день до того, як стало відомо про безвізовий режим”, – розповідає Євген. Коляска, за його словами, ніяк не вплинула на маршрут: в Парижі всюди є з’їзди з тротуару на проїжджу частину, пандуси.”А ось прокатати бабусю по Києву я не зміг – спробував, це неможливо”, – зауважує Євген.

Потрапивши в Париж, бабуся, за його словами, не пропускала можливості засунути в сумочку все, що в неї вміщається: паперовий пакет із супермаркету, пластмасовий ніж, листівки з рекламою. Навіщо? За її словами, їй потрібні були докази поїздки. Париж Світлані Григорівні сподобався.

ответы на вопросы про бабушку в париже. идея возникла в споре про союз. бабушка говорила, что все было лучше.— путешествовали?— с твоим дедушкой и в карелию, и на байкал на машине ездили! — но за границу не ездили же.— а мы тогда и не хотели особо.— никогда в жизни не возникало желание на какую-нибудь другую страну взглянуть?— …ну, на Париж хотелось бы, конечно.на биометрический паспорт подались за день до того, как стало известно про безвиз.она ходит, но медленно. коляску взял, чтобы шустрее передвигаться по городу.париж ей понравился. главное: люди (улыбаются), оставленные без присмотра мотоциклы, опека над пожилыми/малоподвижными, комфортный транспорт.мои впечатления: коляска никак не повлияла на маршрут. вообще. в париже не нужно спускаться в подземелье, чтобы перейти дорогу. съезды с тротуара на проезжую часть, пандусы — везде, где их ждешь, без исключений. прокатить бабушку по киеву я не смог — попробовал, это невозможно.бабушка не упускала возможности сунуть в сумочку все, что в нее помещалось. бумажный пакет carrefour, пластмассовый нож, листовки с рекламой, салфетка. раз даже попросила разрешение украсть меню из ресторана. — зачем?!— мне нужны доказательства.склеил доказательства и залил на ютуб, чтоб смогла посмотреть, кликнув на ссылку в скайпе. пока не получается(

Geplaatst door Eugene Safonov op Maandag 14 augustus 2017

“Тут красивіше, ніж в Одесі, Петербурзі, Кишиневі і Хабаровську”, – зізналася вона.

Але найбільше жінку вразили люди. Коли вона вставала з крісла, до неї завжди хтось підбігав, щоб допомогти – охоронець в музеї, офіціант, відвідувач кафе, портьє, випадковий перехожий.

“Абсолютно незнайомий мені чоловік, я зустрілася з ним поглядом – а він мені посміхнувся!” – дивувалася бабуся.

А ще її вразили мотоцикли, залишені без нагляду, великі чисті автобуси, розміри Лувру. Але на питання, де краще: в Радянському союзі або за кордоном, бабуся попросила онука більше не торкатися теми.