Загострення міжконфесійних відносин загрожує суспільній стабільності та національній безпеці України. В цих умовах варто проаналізувати ситуацію та запропонувати можливий вихід.

Як відомо, Московський Патріархат завжди був тісно інтегрований з державною владою країни. З часів СРСР і донині у структурах патріархії працюють агенти кремлівських спецслужб та їхні офіцери під прикриттям. Саме до сфери відповідальності таких агентів належить, наприклад, ситуація в Україні.

При тому, вони мають цілком відкриту тісну співпрацю з МЗС РФ. Якою є дипломатія у виконанні панів Лаврова і Чуркіна, українцям пояснювати не треба.  Кремль також щедро фінансує діяльність Московського Патріархату.

Відтак, не дивно, що все більша кількість парафіян МП в Україні розуміє кому служить керівництво цієї Церкви. І тоді те, на що не спроможні керманичі, роблять самі парафіяни – єднають Церкву знизу. За роки війни багато прихильників МП полишила цю Церкву, ставши парафіянами Київського Патріархату. У великих містах, містечках чи селищах, де є храми обох Патріархатів, віруючі просто «голосують ногами». А ось в селах, де храм один і де обурення Московським Патріархатом спричиняється до відходу від нього більшості, виникає конфлікт.

За законом, громада має повне право вільно обирати своє підпорядкування. На практиці ж духовенство МП заявляє, що громада обирати може, але «храм – наш». А коли обурені парафіяни не бажають віддавати свій храм Московському Патріархату – то такий храм оголошують «захопленим». А все для того, щоб не допускати відходу від МП віруючих і щоб мати привід втручатися в українські справи. До того ж, в УПЦ МП створили спеціальний підрозділ, який займається «керуванням конфліктами». Його мета – не запобігання чи мирне розв’язання суперечок, а навпаки – недопущення порозуміння на місцях, наприклад – почергове служіння в храмі. До роботи цього підрозділу залучені юристи, які тісно «співпрацюють» з судами для отримання вигідних МП рішень, а для силового і психологічного тиску на непокірні громади створюються загони «тітушок».

Окрім намагання розхитати ситуацію в нашій державі, Московський Патріархат активно використовує свою структуру в Україні також для зовнішньополітичної мети. Його представники відвідують міжнародні установи з однією метою – розповідати про «гоніння» в Україні. При чому, «за дивним збігом обставин» використовують у своїй роботі ті самі заяви, навіть з тим же набором «фактів» і риторики, що і російські дипломати. Можливо, тому, що працюють на один «центр»?

Аналіз такої активності приводить до двох висновків. З одного боку, доповнюється картина інформаційної агресії Росії проти України, знаходиться привід – «захист канонічного православ’я» – для подальшого кремлівського втручання в українські справи. А з іншого боку – Москва в такий спосіб активно формує негативний образ Київського Патріархату в очах інших Помісних Церков.Тож, можна скільки завгодно говорити про мир та нібито заради нього закривати очі на явні прокремлівські дії певних керівників УПЦ МП, але очікувати від них справжнього миру не варто. Принаймні, до повного розірвання зв’язків з Москвою. Тільки очистившись від кремлівських паразитів, УПЦ МП стане здоровішою, а діалог про церковну єдність – можливим.