Україна та Європейський Союз домовляються про співпрацю у сфері виробництва і поставок водню, який називають паливом майбутнього. Передбачається, що наша країна вироблятиме водень для потреб Європи, хоча, очевидно, якась його частина залишатиметься на внутрішньому ринку. “Апостроф” розбирався, які у цього проекту є перспективи та ризики.

Україна хоче постачати газ до Німеччини водень, заявив виконуючий обов’язки міністра енергетики Юрій Вітренко під час відео-конференції з представниками німецького Міністерства економіки та енергетики, яка відбулася на початку лютого.

“Ми хотіли б розглянути питання щодо можливості структурування відповідних контрактів, що передбачатимуть авансові платежі з боку Німеччини за “зелений” водень, – сказав Вітренко. – Цю передоплату ми зможемо використовувати для фінансування розвитку “зеленої” енергетики, яка заміщуватиме вугільну генерацію, і розвиток водневої енергетики”.

Водень як передчуття

Останніми роками тема водню як палива майбутнього активно просувається по всьому світу. Справа в тому, що водень може використовуватися практично в усіх видах транспорту. Так, все більш популярними стають автомобілі, які “заправляють” воднем.

Ще одна потенційна сфера його застосування – виробництво електричної та теплової енергії для житлових будинків, офісів, інших приміщень.

Ну і, нарешті, є хороша перспектива його використання в космічній сфері.

Однак до останнього часу водневе паливо не розглядалося як такі вже й перспективне – перш за все, через його відносну дорожнечу, а також технологічні складнощі. Але технічний прогрес не стоїть на місці, і сьогодні масове використання водню як палива вже не сприймається як наукова фантастика.

Також важливим є те, що водневе паливо відрізняє абсолютна екологічність через відсутність викидів як таких. А, враховуючи, що Захід робить все більший акцент на екологічній складовій енергетики та виробництво в цілому, це тільки додає очків водню.

Локомотивом в сфері екології виступає Європа, яка проголосила “зелений” курс (EU Green Deal) з метою зробити європейську економіку кліматично нейтральною до 2050 року.

З воднем, правда, є одна складність – на відміну від інших видів палива він не існує в природі в чистому вигляді. А тому його необхідно “виробляти”. Найстаріший спосіб виділення водню пов’язаний з процесом газифікації вугілля. Також його можна отримати з природного газу.

Однак такий водень недостатньо чистий. Тому по-справжньому “зеленим” є водень, отриманий шляхом електролізу води.

І саме такому водню, судячи з усього, віддає перевагу Німеччина. У червні 2020 року країна затвердила “Національну водневу стратегію” (в липні подібна стратегія була ухвалена на рівні всього ЄС). Ставка в ній робиться на “зелений” водень, який виробляється за допомогою поновлюваних джерел енергії. Тобто використовувати для електролізу електроенергію, отриману завдяки спалюванню вугілля та навіть газу, не вийде.

Крім того, на початку лютого цього року німецький уряд схвалив план зі створення інфраструктури для транспортування “зеленого” водню. Передбачається, що для цього будуть використовуватися існуючі газопроводи, а також будуть збудовані принципово нові труби.

Німецький трубопровід для водню, ілюстративне фотоФото: Getty images

Розмінна фігура у великій грі

На початку лютого в німецькій пресі з’явилася інформація з посиланням на джерела, що нова американська адміністрація президента Джозефа Байдена нібито готова обговорювати з урядом Німеччини питання зняття санкцій з газопроводу “Північний потік-2”. Зрозуміло, не за просто так – в обмін на це німці повинні дати гарантії продовження транзиту газу через Україну.

Крім того, США нібито також наполягають на тому, щоб Німеччина допомогла Україні розширити існуючу газотранспортну інфраструктуру для транспортування водню.

Згідно з інформацією німецької преси, Україна має високий потенціал для власного виробництва водню, і вже зараз представники українських компаній просувають в Німеччині свої водневі проекти.

Додамо до цього, що в липні 2020 року на той час виконувала обов’язки міністра енергетики України Ольга Буславец заявила про можливість будівництва в країні заводу з виробництва водню. А в кінці серпня Буславец підписала в Берліні спільну заяву про енергетичне партнерство, яке, крім іншого, передбачає співпрацю в сфері поставок водню з України до Німеччини.

При цьому, як з’ясувалося, бажаючі будувати потужності з виробництва водню в нашій країні є. Принаймні, один такий завод збираються звести до кінця 2021 року поблизу Дніпровської гідроелектростанції (ДніпроГЕС, Запоріжжя).

Але чи є, справді, перспективи того, що в Україні з’явиться сучасне виробництво водню?

“Перспективи є, але які вони, за станом на сьогодні сказати не можна з низки причин, в першу чергу, тому що в Україні, як і в багатьох країнах, ще багато невирішених технологічних проблем в плані масового виробництва і поставок “зеленого” водню, – сказав в коментарі “Апострофу” експерт енергетичних програм Українського інституту майбутнього Андріан Прокіп. – Крім того, поки незрозуміло, як буде формуватися наша політика створення водневої енергетики”.

Він підкреслив, що саме Європейський Союз бачить в Україні свого потенційного постачальника водню, про що йдеться в “водневій стратегії”.

“Вона передбачає, що до 2030 року половина потужностей виробництва водню буде розміщена за межами ЄС, які будуть використовуватися не тільки для внутрішніх потреб відповідних країн, а й для експорту в Євросоюз. І Україна – єдина країна, названа (в цій стратегії) як пріоритетна (поряд з Балканським регіоном), – розповів експерт. – Залишається тільки питання, наскільки оперативно ми будемо реагувати і розвивати цей сектор (енергетики)”.

Прокіп додав, що мова йде про перспективу п’яти-шести років.

Ще одне важливе питання – чи можливі “авансові” платежі за поставки українського водню, про які говорив Юрій Вітренко? Іншими словами, чи дасть Німеччина гроші на цей проект? Це цілком можливо, вважає експерт. Але гроші не дадуть під прості обіцянки: “Мають бути підписані документи, дані певні гарантії”.

Справа – “труба”

Однак вироблений водень потрібно буде доставити до країн ЄС. Як це можна зробити?

Згадана вище Ольга Буславец в грудні минулого року розповіла, що Міністерство енергетики намітило короткострокову, середньострокову та довгострокову перспективи транспортування водню. Так, в короткостроковій перспективі передбачається транспортування невеликих обсягів водню в газоподібному стані в цистернах автомобільним транспортном. У середньостроковій перспективі водень має перевозитися в рідкому стані автомобілями та залізницею. А вже в довгостроковій перспективі передбачається його транспортування існуючими газопроводами.

Ідея використання української газотранспортної системи (ГТС) для поставок водню раніше вже висловлювалася, перш за все, в світлі можливого скорочення або навіть повного припинення транзиту російського газу в Європу через Україну. Як відомо, нинішній транзитний контракт діє до кінця 2024 року і навряд чи Росія захоче його продовжувати, особливо, якщо їй вдасться завершити будівництво газопроводу “Північний потік-2” (але навіть без цього газопроводу транзит українською ГТС приречений на кардинальне скорочення).

Глава компанії “Оператор ГТС України” Сергій Макогон також не виключав використання вітчизняної газотранспортної інфраструктури для поставок водню в Європу, однак, за його словами, є питання щодо стану труб – чи зможуть вони забезпечити надійне та безпечне транспортування?

Це – справді ключовий момент.

За словами керівника спеціальних проектів науково-технічного центру “Психея” Геннадія Рябцева, сучасний стан технологій не дає змогу здійснювати транспортування водню ГТС України.

“Але, якщо у когось на Заході, зокрема, в Німеччині, знайдуться зайві гроші на те, щоб українські фахівці змогли вивчити можливість такого транспортування, а потім ще і модернізувати ГТС, щоб забезпечити таке транспортування, то чому б не скористатися цими грошима?”, – сказав він в розмові з “Апострофом”.

За словами фахівця, основна проблема в тому, що українська труба не тримає водень. “Можна, звичайно, змішувати водень з природним газом, але його ж потрібно буде якимось чином потім відокремлювати”, – додав він.

Крім того, в цьому випадку навряд чи такий водень буде вважатися “зеленим”, а, отже, він не влаштує європейців.

Таким чином, питання про постачання українського водню, і то, потенційного поки, а не реального, залишається відкритим.

“Водневі” війни

І ще кілька слів про виробництво водневого палива. Незважаючи на те, що Німеччина розглядає Україну як потенційно пріоритетного постачальника, не варто думати, що наша країна бачиться таким собі монополістом на цьому ринку.

Днями стало відомо, що 30 компаній з Франції, Іспанії, Італії та Німеччини об’єдналися в альянс з метою виробництва водню за допомогою сонячної енергії. Мета проекту – знизити вартість виробництва водню до рівня викопного палива. До 2030 року планується побудувати потужності сонячної енергетики на 93 гігавата, а також електролізу на 67 гігават.

Ще один європейський проект передбачає виробництво водню за допомогою вітрогенерації в Нідерландах, після чого він буде поширюватися по Європі через існуючі газопроводи.

Але навіть не це має насторожити українців.

Наприкінці минулого року уряд Росії прийняв “водневу стратегію”, згідно з якою РФ в перспективі має стати одним зі світових лідерів з виробництва та експорту водню. При цьому поставляти водень до Європи росіяни хочуть скандальним газопроводом “Північний потік-2” (якщо, звичайно, він буде добудований).

Поки що йдеться про отримання водню з вуглеводнів, зокрема, газу. Але, як було сказано вище, такий водень не буде “зеленим”, а тому не годиться для поставок до Європи. Крім того, в Росії досить слабо розвинена сонячна та вітрова енергетика, отже, російський електроліз не буде достатньо “зеленим”.

Але потрібно розуміти, що все може кардинальним чином змінитися – адже ще півроку тому РФ взагалі не розглядала водень в контексті енергетики.

Очевидно, що Росія поступово втрачає енергетичний ринок Європи. “Їй потрібно займати нішу, і цією нішею може стати водень, і очевидно, що такий конкурент, як Україна, їй не потрібен, – попереджає Андріан Прокіп. – Тому я очікую, що через п’ять-десять років буде вже не “газова”, а “воднева” війна з Росією”.