Жодна країна світу була б не готова до появи на полі бою літаючого підводного човна. Але літак-підводний човен не був просто фантазією – на столах КБ проект опрацьовували з 1934 року.

Перші креслення ЛПЛ конструктор Борис Ушаков представив в 1934 році, через кілька років своїх власних роздумів. Тоді ж проект отримав схвалення і перше фінансування.

За задумом Ушакова, секретна субмарина була тримоторним гідролітаком, обладнаним ще й перископом.

ЛПЛ призначалася для атаки противника у відкритому морі. За задумом конструкторів, човен-літак при необхідності міг злетіти з поверхні води і вдарити зверху.

Таким чином, літаюча субмарина могла проникати на територію морських баз, захищених по периметру мінними полями.

Підводна складова була тут номінальна. ЛПЛ мав вкрай низьку підводну швидкість і обмежений запас ходу під водою.

Але це не було проблемою: курс противника екіпаж визначав з повітря, потім сідав за горизонтом і занурював апарат на лінії шляху корабля.

Герметичність була лише частковою. Кабіна пілота при зануренні повністю заповнювалася водою. Управління переносилося в житлову каюту, розташовану в середині фюзеляжу.

Під крилами підвішувалися дві торпеди, повне бойове навантаження становило 44,5 усієї маси ЛПЛ.

Проблема проекту була в недостатній рухливості в підводному положенні. Її так і не змогли вирішити – літак був дуже нестійкий під водою. У 1938 році конструкторам вже давали більш прості і швидкі завдання, а складний апарат засунули на полицю, звідки він з роками перейшов в архів.