Секретні багатства НКВД

Секретні багатства НКВД

Всі ми знаємо, що СРСР була ядерною країною, більш обізнані знають і те, що виготовляли ці не зовсім безпечні іграшки із сировини, яка також видобувалась в середині країни. Але як все було влаштовано із середини?

Перша постанова «Про видобування урану» була прийнята Державним Комітетом Оборони СРСР ще 27 листопада 1942 року, через вісім днів після початку Сталінградської контратакуючої операції. ДКО поставив завдання організувати до травня 1943-го видобуток і переробку уранових руд і отримання уранових солей в кількості чотирьох тонн в рік.

Автор: Костянтин Чуприн

Керівництво країни з урахуванням інформації розвідки і доводів вчених на чолі з Ігорем Курчатовим задумалося про розгортання робіт зі створення ядерної зброї. Уранові підприємства входили до складу Наркомату кольорової металургії.

Провідним радіохіміком стала Зінаїда Єршова, відома серед колег як “мадам Кюрі Радянського Союзу”

З огляду на стратегічну значимість уранової проблематики ДКО абсолютно секретно особливої ​​важливості постановою № 7102 від 8 грудня 1944 року «Про заходи щодо забезпечення розвитку видобутку і переробки уранових руд» передав всю уранову інфраструктуру Наркомкольорметалу в НКВД.

На початок 1945-го до складу Головного управління таборів гірничо-металургійних підприємств НКВД СРСР увійшли хімічний завод «В» з виробництва уранових солей, уранові родовища Табошар, Майлі-Су, Уйгур-Сай, а також Адрасманский вісмутовий і Туя-Муюнский ураново-Радієвий рудники. Все це – в ГУЛАГу. Чи не звідси з’явилася досить поширена фраза «заслати на уранові рудники»?

У складі відомства був утворений Інститут спеціальних металів (Інспецмет НКВД, потім НДІ-9 – сьогоднішній Високотехнологічний науково-дослідний інститут неорганічних матеріалів імені академіка А. А. Бочвара). Провідним ураново-плутонієвим радіохіміком в його стінах стала Зінаїда Єршова, відома серед колег як «мадам Кюрі Радянського Союзу».

СРСР взяв під контроль уранові родовища в Болгарії, Східній Німеччині, Чехословаччині, Польщі та Румунії і Україні. Так, спочатку під егідою НКВС приступили до розгортання промислово-сировинної бази вітчизняного ядерного збройового комплексу.

У Радянському Союзі відкрито поширюватися про видобуток урану було, м’яко кажучи, не прийнято. У загальнодоступних географічних атласах СРСР, де буяли значки різноманітних природних багатств, він був відсутній. Притому що з геодезичної точки зору атласи навмисне спотворювалися. А карти спеціальні, що друкувалися без спотворень і містили реальні відомості, захищалися від стороннього ока грифом «Совсекретно».

Втім, в 1985 році ЦРУ випустило в світ «Енергетичний атлас СРСР», де крім знайомства його користувачів з конфігураціями опор радянських високовольтних ЛЕП та ін. наводився досить солідний перелік радянських родовищ урану і центрів по його переробці – всього американська розвідка нарахувала три десятки таких об’єктів. Заокеанські експерти відзначили: «У СРСР розвідані і експлуатуються родовища урану практично всіх відомих в світі типів. Крім того, деякі родовища не мають аналогів на Заході». Видання було відкритим, але спроба його ввезення нелегально в Радянський Союз тими, хто їздили за кордоном цілком могла обернутися для них відомими неприємностями.

Вподобайте нас у Facebook щоб не пропустити цікаву новину!