Маразми української Феміди. Або чи є сенс у засудженні до звільнення?

Маразми української Феміди. Або чи є сенс у засудженні до звільнення?

Питання, що згадується в даній публікації, зацікавило мене ще в пору студентства. Фундаментальна дисципліна «Теорія держави і права» змушує думати, шукати щось нове.

Про це пише юрист Роман Котляр у своєму блозі.

Отже, в кримінальному праві вирок буває обвинувальний і виправдувальний. Обвинувальний вирок ми залишимо в спокої, про нього написано чимало. А що стосується виправдувального вироку, то тут, як-то кажуть, широке поле діяльності.

У Римському праві введений чудовий термін – вердикт. Інакше кажучи, рішення, яке може бути будь-яким, в залежності від ситуації. Вердикт – слово абсолютно нейтральне, воно не претендує на невідворотність покарання. А слово «вирок» (або російською мовою – «приговор») саме по собі зловісне, що несе негативне забарвлення. Якщо, наприклад, людина безнадійно хвора, лікарі їй виносять вирок. Можна навести й інші приклади.

Таким чином, людину, яка отримала в суді статус обвинуваченого, чекає вирок, якщо, зрозуміло, державний обвинувач не відмовиться від обвинувачення. Вирок у будь-якому випадку, незалежно від наявності вини, хоча наслідки, звичайно, різні. Про що це говорить? Про покарання без вини.

Вирок – це саме по собі звинувачення. Засудити до звільнення (виправдувальний вирок) – абсурд, нонсенс.

Дану ситуацію легко змінити. Просто в разі винесення виправдувального вироку його слід іменувати вердиктом або рішенням. Тоді не буде філологічно-юридичної нестиковки.